Navigating health and well-being challenges for refugees from Ukraine – European Commission
Резюме
Війна в Україні, яка триває вже третій рік, продовжує мати руйнівний вплив на українське населення, спричиняючи одну з найбільших криз переміщення в Європі з часів Другої світової війни. Станом на грудень 2024 року по всій Європі було зафіксовано понад 6,2 мільйона українських біженців, більшість з яких — жінки, діти та люди похилого віку. Європейський Союз продовжив Директиву про тимчасовий захист до березня 2026 року, надаючи українським біженцям доступ до основних медичних послуг, освіти та іншої критичної підтримки. Республіка Молдова запровадила аналогічну модель і також впровадила тимчасовий захист для українських біженців.
У 2024 році для оцінки стану здоров’я та психічного здоров’я українських біженців, їхнього доступу до послуг та бар’єрів, з якими вони стикаються в різних країнах, партнери з плану реагування на біженців у регіоні (RRP), сектор охорони здоров’я та психічного здоров’я та психосоціальної підтримки (MHPSS) провели регіональний аналіз даних соціально-економічного опитування (SEIS) із 10 країн, які приймають біженців: Болгарія, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Республіка Молдова, Румунія та Словаччина. Аналіз також включає порівняння з ключовими показниками, зібраними у 2023 році.
Ключові висновки з регіонального аналізу включають:
Охорона здоров’я як пріоритетна потреба: доступ до медичних послуг залишається одним з трьох головних пріоритетів для 33% домогосподарств, що відповідає показникам 2023 року (34%), і був майже однаково пріоритетним для жінок і чоловіків. Медичні послуги були більшим пріоритетом для домогосподарств із членами, які мають інвалідність (56%) або хронічні захворювання (45%), порівняно з 21% для домогосподарств без таких уразливостей.
Доступ до медичних послуг: упродовж 30 днів до проведення опитування 83% осіб, які потребували медичної допомоги, змогли отримати послуги, що свідчить про незначне зниження порівняно з 88% у 2023 році. Незадоволені потреби в медичній допомозі були значно вищими серед осіб із хронічними захворюваннями (21%) та інвалідністю (18%) порівняно з тими, у кого немає таких уразливостей (12%).
Здатність біженців орієнтуватися в системах охорони здоров’я приймаючої країни покращилася, про що свідчить зменшення проблем із записом на прийом: з 38% у 2023 році, коли це була основна перешкода, до 21% у 2024 році. Це стало можливим завдяки інформаційним заходам та підвищенню обізнаності, ініційованим органами охорони здоров’я та партнерами RRP.
Витрати на охорону здоров’я: витрати на охорону здоров’я продовжували становити значну частину бюджетів домогосподарств, у середньому 8% від загальних витрат — приблизно стільки ж (9%), як і у 2023 році. Частка витрат на охорону здоров’я була вищою для домогосподарств із хронічно хворими членами, які витрачали в середньому 12%, порівняно з 5% для тих, хто не мав таких членів.
Подібним чином, домогосподарства з членами, які мають інвалідність, виділяли 15% своїх витрат на охорону здоров’я, що майже вдвічі більше, ніж 8%, які витрачали інші домогосподарства.
Перешкоди для доступу до послуг сексуального та репродуктивного здоров’я (SRH): 5% жінок і дівчат стикалися з труднощами доступу до таких послуг. Найбільш поширеними перешкодами були тривалий час очікування (33%) та фінансові бар’єри, такі як витрати на транспорт (23%) і плата за клінічні послуги (19%).
Охоплення вакцинацією серед українських біженців залишається низьким: використовуючи вакцинацію проти кору як показник для дитячих щеплень, рівень вакцинації від кору серед дітей становив 83%, що подібно до 84% у 2023 році, але не досягає цільового показника у 95%.
Потреби у сфері психічного здоров’я та психосоціальної підтримки: проблеми психічного здоров’я та психосоціальні потреби є важливою та зростаючою турботою для українських біженців. 23% осіб повідомляють про психічні та психосоціальні проблеми, які впливають на їхнє щоденне функціонування, а 36% домогосподарств зазначають, що принаймні один член сім’ї зазнав таких проблем. Це показує зростання порівняно з 19% осіб та 30% домогосподарств у 2023 році.
Жінки, особливо віком 35 років і старші, постійно повідомляли про вищий рівень проблем із психічним здоров’ям порівняно з чоловіками. Особи з хронічними захворюваннями чи інвалідністю мали більші потреби у сфері психосоціальної підтримки: 41% із хронічними захворюваннями та 51% із інвалідністю стикалися з труднощами у сфері психічного здоров’я.
Доступ до психічного здоров’я та психосоціальної підтримки: серед осіб, які повідомляють про психічні або психосоціальні проблеми, що впливають на щоденне функціонування, менше половини (46%) зверталися за підтримкою, що підкреслює необхідність усунення таких бар’єрів, як недостатня обізнаність про послуги та довіра до них, стигматизація, мовні труднощі та обмежена доступність.
Досвід отримання підтримки відрізнявся серед жінок і чоловіків, причому чоловіки зверталися за допомогою рідше.
Типи та результати психосоціальної підтримки (MHPSS): серед осіб, які отримують підтримку, більшість використовували формальні послуги, такі як психотерапія або консультування (44%), творчі психосоціальні заходи (19%), структуровані групові або індивідуальні втручання (17%), а також шкільні послуги (13% дітей).
Неформальна підтримка також відігравала важливу роль, 33% отримували допомогу від сім’ї чи друзів, а 12% зверталися за духовною підтримкою. Загалом, 88% тих, хто отримував підтримку, повідомили про покращення свого добробуту, хоча існують помітні відмінності залежно від статі та віку.
Рекомендації, сформульовані на основі цього аналізу зосереджені на задоволенні потреб у сфері здоров’я, психічного здоров’я та психосоціальної підтримки, а також на усуненні бар’єрів, визначених у SEIS, адаптуючи їх до специфічних даних та контексту кожної країни.
Для вдосконалення розробки політик буде важливо покращити моніторинг стану здоров’я біженців, включаючи сексуальне та репродуктивне здоров’я і психічне здоров’я, через включення сегментованих даних про біженців до національних систем даних. Це вимагатиме ефективної співпраці між організаціями охорони здоров’я, статистичними установами та партнерами.
Вирішення проблем потужності національних систем охорони здоров’я, таких як нестача робочої сили та тривалий час очікування, може бути підтримане за допомогою телемедицини та тимчасової інтеграції українських медичних працівників.
Біженці з хронічними захворюваннями та інвалідністю потребують цільових заходів для задоволення їхніх потреб у сфері здоров’я та психосоціальної підтримки, включаючи механізми фінансування охорони здоров’я.
Потрібно продовжувати зусилля для усунення постійних бар’єрів доступу за допомогою стратегій, адаптованих до конкретного контексту, включаючи надання біженцям інформації про навігацію в системах охорони здоров’я та послуги профілактичного здоров’я, такі як вакцинація.
Розширення послуг психосоціальної підтримки на основі громади (MHPSS), інтеграція формальних послуг і сприяння використанню неформальної підтримки покращить якість надання послуг.
Інформаційні кампанії, спрямовані як на біженців, так і на громади, що їх приймають, повинні бути націлені на зниження стигматизації та покращення обізнаності про доступну підтримку. Гендерно орієнтовані та вікові підходи є необхідними, особливо для дорослих чоловіків та хлопців-підлітків, щоб заохотити до звернення за допомогою та забезпечити адаптацію послуг до специфічних потреб дітей і підлітків.
Нарешті, потрібні додаткові дослідження для глибшого розуміння незадоволених потреб у сфері охорони здоров’я — включаючи SRH і MHPSS — та бар’єрів до доступу, щоб сприяти розробці більш ефективних, інклюзивних та чутливих до контексту заходів.
Контекст
На третьому році війна в Україні продовжує мати руйнівний вплив на людей в Україні та спричиняє масове переміщення населення в європейський регіон та за його межі. Станом на 12 грудня 2024 року в Європі було зафіксовано 6,2 мільйона біженців з України. Приблизно 81% біженців — це жінки та діти, а 13% населення становлять особи віком понад 60 років. До складу біженців також входять інші вразливі групи, такі як люди з інвалідністю, особи без громадянства, сексуальні та гендерно різноманітні меншини, а також етнічні меншини.
У червні 2024 року Європейська рада ухвалила рішення продовжити дію Директиви Європейського Союзу (ЄС) про тимчасовий захист до 4 березня 2026 року, надаючи українським біженцям у ЄС доступ до таких пільг, як медичні послуги.
Біженці є вразливими та піддаються ризику поганих результатів у сфері здоров’я, це пов’язано з перервами в доступі до медичної допомоги в їхній країні походження, досвідом під час їхньої подорожі та труднощами адаптації в новій країні. Для населення українських біженців, переважно жінок, дітей і літніх людей, критичним є доступ до первинної медичної допомоги, включаючи психічне здоров’я та психосоціальну підтримку, здоров’я дітей і харчування, сексуальне та репродуктивне здоров’я, неінфекційні захворювання (НІЗ), реабілітацію та медичну освіту для підвищення рівня медичної грамотності й надання можливості прийняття рішень щодо охорони здоров’я.
Серед літніх людей найбільш поширеними є НІЗ, що вимагає безперервного доступу до догляду для лікування захворювань. Інфекційні захворювання викликають занепокоєння, оскільки переміщення біженців між країнами перебування перериває доступ до програм профілактики, виявлення та лікування захворювань, що збільшує ризики для здоров’я.
Психічне здоров’я є важливою проблемою, особливо у групах населення, що тікають від конфлікту. ВООЗ оцінює, що кожен п’ятий постраждалий від конфлікту (22,1%) має психічне захворювання, зокрема 13,0% — легкого ступеня, 4,0% — середнього ступеня і 5,1% — тяжкого ступеня.
Біженці могли пережити насильство, пов’язане з конфліктом, та інші труднощі до переміщення, і, ймовірно, стикаються з поточними стресовими факторами, пов’язаними з адаптацією до нового середовища, мов і культур, економічною та житловою нестабільністю, обмеженими соціальними мережами підтримки та невизначеністю щодо їхнього майбутнього і тих, хто залишився в Україні.
Ці фактори можуть сприяти виникненню психічних та психосоціальних проблем, які можуть тривати багато років, якщо їх не вирішувати.
Країни, що приймають біженців, та країни, в яких вони перебувають проявляли щедрість і тримали кордони відкритими, адаптуючись до тривалого перебування біженців, оскільки ситуація в Україні є нестабільною, а перспективи повернення біженців додому залишаються похмурими.
Згідно з Директивою про тимчасовий захист або іншими механізмами захисту, впровадженими в більшості країн, біженці мають доступ до медичних послуг, проте деякі групи можуть бути виключені через практики, специфічні для кожної країни, наприклад, ті, хто не подає заявку на тимчасовий захист, або ті, хто тимчасово повертається в Україну або переїжджає з одного місця в інше та втрачає реєстрацію.
Системи охорони здоров’я в країнах, що приймають біженців зробили значні зусилля для задоволення потреб українських біженців. Однак виклики в системах охорони здоров’я країн перебування, такі як нестача медичного персоналу, довгі списки очікування та мовні бар’єри, впливають на доступ до послуг і можуть стримувати біженців від звернення за медичною допомогою.
Переміщення біженців у межах країн та між ними створює труднощі для місцевих постачальників медичних послуг у реєстрації та наданні необхідних послуг. Водночас у деяких громадах, що приймають біженців, існують негативні сприйняття українських біженців, включаючи думки про надмірне використання медичних послуг та преференційне ставлення.
У міру тривалого перебування біженців, важливими є сталі рішення для задоволення потреб у сфері охорони здоров’я біженців та громад приймаючих країн, включаючи сталий фінансовий механізм, інтеграцію даних про біженців, інтеграцію робочої сили у сфері охорони здоров’я серед біженців і покращене надання послуг, зокрема послуг психічного здоров’я.
Завдяки регіональній міжагентській співпраці у країнах, що приймають біженців, з 2022 року проводяться багатосекторальні оцінки потреб для збору інформації про потреби біженців, включаючи ті, що пов’язані зі здоров’ям, харчуванням, психічним здоров’ям та психосоціальною підтримкою. Ці оцінки допомагають партнерам зрозуміти рівень доступу до основних послуг серед біженців, а їхні результати дозволяють урядам і партнерам визначати пріоритети реагування.
У 2024 році до вивчення потреб біженців у рамках Дослідження соціально-економічної інформації (SEIS), проведеного в десяти країнах (Болгарія, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Республіка Молдова, Румунія та Словаччина), було додано соціально-економічний аспект.
Методологія
Регіональний аналіз базується на узагальнених даних Дослідження соціально-економічної інформації (SEIS), проведеного в десяти країнах: Болгарії, Чехії, Естонії, Угорщині, Латвії, Литві, Польщі, Республіці Молдова, Румунії та Словаччині.
Дані для досліджень SEIS були зібрані за допомогою особистих інтерв’ю з травня по липень 2024 року. Загальний розмір вибірки становить 8 720 домогосподарств і 19 803 членів домогосподарств, причому респонденти надавали інформацію від імені всіх осіб у межах своїх домогосподарств.
Кожна країна використовувала унікальний підхід до відбору вибірки, залежно від таких факторів, як наявність рамок для відбору та інформації щодо розподілу населення за географічними зонами та типами житла.
Було використано поєднання різних методів відбору, які зазвичай включали кілька етапів і комбінували відбір за зручністю, кластерний випадковий відбір і простий випадковий відбір (останній застосовувався виключно в Румунії).
Для регіонального аналізу було застосовано вагові коефіцієнти населення, засновані на найбільш актуальних даних про чисельність біженців у кожній країні, що забезпечило точне відображення результатів ширшої регіональної популяції біженців.
Для збереження порівнянності показники за 2023 рік, представлені у цьому звіті, також були повторно оцінені з використанням вагових коефіцієнтів опитування.
Цей звіт використовує критерії Короткого набору статистики функціонування Групи Вашингтона щодо інвалідності (WG-SS). Оцінка включала комплексний набір питань, що охоплювали мобільність, зір, слух, когнітивні здібності, самообслуговування та спілкування.
Для цілей цього звіту інвалідність визначається як рівень 3 і вище, що вказує на значні обмеження у функціонуванні («велика складність» або «зовсім неможливо»).
Щодо показників, пов’язаних із хронічними захворюваннями та вакцинацією, респонденти самостійно повідомляли, чи є у них або у членів їхніх домогосподарств хронічні захворювання та чи були діти в домогосподарстві вакциновані проти кору.
Для спрощення моніторингу тенденцій опитувальники були стандартизовані у всіх країнах, що забезпечило узгодженість у більшості показників між 2023 і 2024 роками. Оскільки у регіональне опитування 2023 року не було включено дані з Латвії, Литви та Естонії, значення для цих країн були виключені з порівняння за 2023–2024 роки.
Для забезпечення точності були враховані лише дійсні відповіді, а відповіді на кшталт «вважаю за краще не відповідати» або «не знаю» були виключені. Для полегшення інтерпретації деякі варіанти відповідей були об’єднані в ширші категоріальні змінні.
Для захисту конфіденційності даних та забезпечення конфіденційності було отримано та задокументовано інформовану згоду від усіх учасників із чіткими поясненнями щодо мети та використання даних. Повні опитувальники разом із консолідованим анонімізованим набором даних доступні в Бібліотеці мікроданих УВКБ ООН.
Обмеження
Цей аналіз має кілька обмежень, які слід враховувати при інтерпретації результатів. По-перше, через обмеження вибірки (відсутність повного вибіркового кадру) і невипадковий відбір респондентів результати можуть не повністю представляти все населення українських біженців.
Крім того, вибір місць відбору вибірки може спричинити упередженість щодо більш уразливих сегментів населення. Варіації підходів до вибірки та періодів збору даних у різних країнах також можуть впливати на порівнянність.
Результати щодо інвалідності, хронічних захворювань та вакцинації базуються на самостійних звітах і не були перевірені за медичними записами, що може вплинути на їхню точність.
Спостерігалася висока частка ненадходжень відповідей на чутливі питання, пов’язані з психічним здоров’ям, психосоціальним добробутом, захистом, доходами та витратами, що може вплинути на повноту даних.
Крім того, результати опитування щодо певних показників, таких як годування немовлят і маленьких дітей та бар’єри SRH, слід інтерпретувати з обережністю через невеликий розмір вибірки або низький рівень відповідей.
Як наслідок, деякі показники не вдалося додатково проаналізувати, щоб оцінити, такі фактори, як стать, вік, інвалідність або місце проживання, що впливають на доступ до медичних послуг та послуг MHPSS.
Важливо зазначити, що існували незначні відмінності у опитувальниках між країнами та роками, наприклад, коригування варіантів відповідей. Тому регіональний аналіз тенденцій був обмежений питаннями, які постійно використовувалися у всіх країнах-учасницях та роках, щоб забезпечити порівнянність.
Крім того, деякі показники були виключені з регіонального аналізу через недостатній розмір вибірки або відсутність даних у всіх країнах.
Методологія опитування спиралася на одного члена домогосподарства (респондента), який відповідав на запитання щодо здоров’я та психосоціальної підтримки (MHPSS) від імені всіх членів домогосподарства, що могло обмежити здатність повністю врахувати унікальні потреби та досвід кожного окремого члена.
Крім того, сам опитувальник був обмежений невеликою кількістю запитань, що могло обмежити глибину зібраних даних щодо складних і багатогранних тем, таких як психічне здоров’я та психосоціальний добробут.
Чутливі теми, такі як психічне здоров’я та сексуальне і репродуктивне здоров’я, могли бути недостатньо представленими, залежно від рівня комфорту респондента і присутності інших осіб під час інтерв’ю.
Демографічні характеристики вибірки
Вибірка включає 8 720 домогосподарств, які охоплюють 19 803 індивідуальних членів домогосподарств.
Піраміда населення цієї вибірки показує, що більшість осіб — це жінки віком 35–59 років (25%), за ними йдуть жінки віком 18–34 роки (14%). Щоб мінімізувати потенційні упередження через гендерний дисбаланс, показники були розподілені за статтю та віком, що дозволяє проводити порівняння в межах узгоджених вікових груп.
У вибірці не спостерігається значного гендерного дисбалансу серед дітей, тому показники, пов’язані зі здоров’ям дітей, не були впливовими. У вибірку увійшло 194 вагітних жінки та 247 жінок, які годують груддю.
Щодо інших демографічних характеристик: 6% осіб самостійно повідомили про наявність інвалідності (1 435 осіб із вибірки, що складається з 18 679 осіб). Серед опитаних країн Естонія, Угорщина та Польща повідомили про найнижчий відсоток біженців з інвалідністю — 5%, тоді як Румунія повідомила про найвищий показник — 12%.
Загалом 6% чоловіків віком 18–34 років повідомляють про інвалідність, порівняно з 2% жінок у цій віковій групі. Подібна тенденція спостерігається у віковій групі 35–59 років, де 8% чоловіків та 4% жінок відповідно повідомляють про інвалідність.
Вища поширеність серед чоловіків, ймовірно, пов’язана з тим, що чоловіки без інвалідності з меншою ймовірністю залишають Україну.
Також26% осіб самостійно повідомили про наявність хронічного захворювання (5 384 особи з вибірки у 19 622), причому показники варіювалися від 17% у Чехії до 34% у Молдові та Румунії.
Поширеність хронічних захворювань зростає з віком — 77% осіб старше 60 років повідомляють про наявність хронічного захворювання (78% жінок, 72% чоловіків).
Жінки віком понад 35 років самостійно повідомляли про більш високий рівень хронічних захворювань порівняно з чоловіками.
Ці результати свідчать, що медичні послуги повинні бути адаптовані до гендерних та вікових особливостей, а також до них має бути включене поширення інформації про доступні послуги.
Аналіз здоров’я
Доступ до медичних послуг залишається пріоритетною потребою та займає місце серед трьох головних пріоритетів у 33% домогосподарств, поступаючись лише підтримці зайнятості та засобів до існування. Визначення здоров’я як пріоритету узгоджується з 2023 роком, коли 34% домогосподарств визначили здоров’я серед трьох головних потреб.
Існують варіації між країнами: у половині країн (Болгарія, Угорщина, Молдова, Румунія та Латвія) медична допомога була визначена як головна пріоритетна потреба для респондентів. У 2024 році медична допомога стала головним пріоритетом для 49% домогосподарств у Румунії, що є зміною порівняно з 38% у 2023 році, ймовірно, вказуючи на бар’єри та зміни рівня доступу.
На регіональному рівні жінки та чоловіки майже однаково визначали медичну допомогу як пріоритет, відповідно 34% і 32%. Для жінок здоров’я було другим найбільшим пріоритетом після зайнятості, тоді як чоловіки визначили його третім після зайнятості та житла.
Для домогосподарств, у складі яких є особа з інвалідністю, здоров’я було головним пріоритетом, 56% домогосподарств повідомили про це, порівняно з 30% тих, у кого немає інвалідності. Аналогічно, 45% домогосподарств із хронічними захворюваннями визначили доступ до медичних послуг як свій головний пріоритет, тоді як домогосподарства без членів із хронічними захворюваннями оцінили його як четвертий пріоритет, причому лише 22% вважали це пріоритетною потребою.
Це свідчить про помірне зниження порівняно з 2023 роком, коли 58% домогосподарств із членом з інвалідністю та 48% із особами з хронічним захворюванням назвали здоров’я своїм головним пріоритетом.
Потреба в доступі до медичних послуг
На регіональному рівні 31% осіб відчували проблеми зі здоров’ям за 30 днів до опитування і потребували доступу до медичної допомоги.
Звіти про проблеми зі здоров’ям були більш поширеними серед дітей до п’яти років (37%) та осіб старше 60 років (60%). Крім того, у жінок старше 18 років (36%) повідомлення про проблеми зі здоров’ям були частішими порівняно з чоловіками (31%).
Різниця між жінками та чоловіками щодо виникнення проблем зі здоров’ям особливо виражена в Естонії, Латвії та Литві, де показники проблем зі здоров’ям серед жінок на 10% вищі, ніж серед чоловіків.
Доступ до медичної допомоги
На регіональному рівні, з числа осіб, які мали проблеми зі здоров’ям за 30 днів до опитування, 83% змогли отримати медичну допомогу, порівняно з 88% у 2023 році.
Завдяки тому, що країни, які приймають біженців, продовжують впроваджувати необхідне законодавство, яке дозволяє біженцям отримувати доступ до медичних послуг, повідомлення про доступ до послуг залишаються на рівні понад 70% у всіх країнах.
Однак, через три роки після початку кризи стійке покращення доступу спостерігалося лише в кількох країнах, зокрема в Болгарії та Чехії. Особливо варто відзначити, що доступ до необхідної допомоги був найвищим у Латвії та Чехії — 94%.
Хоча більшість людей змогли отримати доступ до медичних послуг, 17% не змогли отримати необхідну допомогу у регіоні. Найвищий рівень ненадання допомоги було зафіксовано в Румунії (28%), Угорщині (22%) та Словаччині (21%).
Ненадання допомоги було вищим серед осіб із хронічними захворюваннями порівняно з тими, хто не має таких захворювань (21% проти 12%), і було вищим порівняно з 2023 роком (15% проти 10%).
Аналогічно, ненадання допомоги було вищим серед осіб з інвалідністю (23%) порівняно з 2023 роком (14%). Водночас респонденти з інвалідністю в Латвії, Чехії, Болгарії, Литві та Словаччині повідомили про схожий рівень доступу до медичних послуг із тими, хто не має інвалідності.
Ненадання допомоги є вищим серед нещодавно прибулих. З тих, хто прибув у 2024 році, 28% повідомили про труднощі у доступі до допомоги, порівняно з 19% тих, хто прибув у 2023 році, і 16% тих, хто прибув у 2022 році.
Перешкоди у доступі до медичної допомоги
Для осіб, які стикалися з труднощами в отриманні медичної допомоги, головними перешкодами були довгий час очікування (33%), недоступність транспортних витрат (23%) та неможливість записатися на прийом (21%), що вказує на зміну бар’єрів порівняно з 2023 роком.
Через нестачу медичних працівників у Європі довгий час очікування є відомою проблемою, яка може посилюватися через збільшення кількості біженців. Хоча труднощі із записом на прийом залишаються серед трьох основних бар’єрів, відсоток тих, хто стикається з цією проблемою, зменшився до 21% із 38% у 2023 році, коли це була найбільша проблема.
Для тих, хто прибув у 2024 році, труднощі із записом на прийом залишаються головним бар’єром (34%). Це свідчить про покращення в орієнтації у системах охорони здоров’я країн перебування для тих, хто прибув до 2024 року, завдяки значним зусиллям у наданні інформації та підвищенні обізнаності з боку органів охорони здоров’я та партнерів RRP.
Водночас це підкреслює постійну необхідність обміну інформацією для забезпечення ефективного доступу до допомоги.
Вартість медичних послуг і мовні бар’єри залишаються проблемами серед тих, хто шукає допомогу. На регіональному рівні, у порівнянні з 2023 роком, частка тих, хто повідомляє про фінансові бар’єри, зросла, тоді як ситуація з мовними бар’єрами залишилася без змін.
У Румунії, де ненадання допомоги є найвищим, вартість медичних послуг і мовні бар’єри були найчастіше згадуваними після довгого часу очікування. В Угорщині мовні бар’єри є найчастішою проблемою (53%).
Основним бар’єром для доступу до медичних послуг, згідно з повідомленнями як жінок, так і чоловіків, був довгий час очікування. Жінки також відзначали недоступність транспортних витрат (25%) і лікарняних зборів (21%) як наступні за важливістю бар’єри. Натомість чоловіки вказували мовні труднощі (22%) та неможливість записатися на прийом (22%) як основні бар’єри після довгого часу очікування.
Витрати на охорону здоров’я та медичне страхування
На регіональному рівні витрати на охорону здоров’я становили в середньому 8% від усіх витрат домогосподарств за 30 днів до опитування, що є незначним зниженням порівняно з 9% у 2023 році.
У Латвії, Молдові, Румунії та Болгарії частка витрат на охорону здоров’я перевищувала 10% від витрат домогосподарств.
У домогосподарствах із хронічно хворим членом частка витрат на охорону здоров’я була майже вдвічі більшою порівняно з домогосподарствами без такого члена (12% проти 5%), що підкреслює вразливість та фінансовий тиск у цих домогосподарствах.
Середня частка витрат на охорону здоров’я у домогосподарствах із дітьми становила 7%, тоді як у домогосподарствах без дітей вона становила 9,5%.
Опитування також вивчало механізми виживання домогосподарств, коли їм не вистачало коштів для покриття всіх основних потреб. Більше третини респондентів повідомили, що використовували свої заощадження для задоволення основних потреб, тоді як скорочення витрат на охорону здоров’я (включаючи ліки) було другим за поширеністю механізмом виживання, яким користувалися 13% респондентів.
Ця стратегія виживання найчастіше застосовувалася в Румунії (36%), Угорщині (23%) та Болгарії (18%). Варто зазначити, що в цих країнах вартість медичних послуг була другим за частотою згадуваним бар’єром для доступу до допомоги після довгого часу очікування.
Відкладення звернення за медичною допомогою має негативні наслідки для здоров’я людей, включаючи погіршення здоров’я та збільшення навантаження на системи охорони здоров’я, які займаються більш складними та хронічними захворюваннями.
Причини відвідування України
Загалом 42% респондентів відвідали Україну хоча б один раз після лютого 2022 року.
Другою за частотою причиною відвідування було отримання медичних послуг (28%), після відвідування родичів (57%).
Частка тих, хто відвідував Україну для отримання медичної допомоги, значно варіювалася залежно від країни: найвищі показники були в Угорщині (40%), Словаччині (37%) та Румунії (36%), тоді як у Литві (19%), Латвії (13%) та Молдові (10%) показники були нижчими.
Ці результати відповідають раніше зафіксованим даним про вищій рівень ненадання медичної допомоги в Угорщині (22%), Словаччині (21%) та Румунії (28%), що вказує на те, що отримання медичної допомоги в Україні стало стратегією виживання для подолання цих незадоволених потреб.
Респонденти, які стикалися з обмеженнями у доступі до медичної допомоги, з більшою ймовірністю вказували отримання медичної допомоги як причину відвідування України у всіх країнах, за винятком Латвії.
Респонденти з хронічними захворюваннями частіше називали отримання медичної допомоги причиною відвідування порівняно з тими, хто не має хронічних захворювань (33% проти 23%).
Серед домогосподарств, у яких є член з інвалідністю, доступ до медичної допомоги був основною причиною відвідування (38%) порівняно з 26% домогосподарств, де немає члена з інвалідністю.
Не було виявлено значних гендерних відмінностей у частоті згадування медичної допомоги як причини для жінок і чоловіків відвідати Україну.
Доступ до сексуального та репродуктивного здоров’я
Враховуючи, що 63% українських біженців — це жінки та дівчата, а 34% загальної популяції біженців становлять жінки репродуктивного віку (від 15 до 49 років), опитування було зосереджене на вивченні доступу та бар’єрів до послуг сексуального та репродуктивного здоров’я (СРЗ) для жінок.
Послуги СРЗ включають планування сім’ї; допологовий і післяпологовий догляд, безпечні пологи, включаючи невідкладну акушерську та новонароджену допомогу (EmONC); клінічне лікування у випадках зґвалтування; профілактику, виявлення та лікування інфекцій репродуктивних шляхів, інфекцій, що передаються статевим шляхом, та ВІЛ; а також направлення до вищого рівня акушерської допомоги або спеціалізованих послуг СРЗ.
На регіональному рівні 5% жінок повідомили про те, що зіткнулися з бар’єрами у доступі до послуг СРЗ, хоча рівень доступу варіюється залежно від країни. У Латвії та Болгарії лише 1% і 2% жінок відповідно повідомили про бар’єри, що вказує на хороший доступ до послуг СРЗ.
Однак у Литві та Румунії 9% і 6% жінок відповідно повідомили про бар’єри у доступі до послуг СРЗ.
Серед 5% тих, хто повідомив про труднощі з доступом, основною перешкодою до отримання послуг з охорони сексуального та репродуктивного здоров’я (СРЗ) були довгі черги, що впливали на 33%. Фінансові перешкоди також створювали труднощі: 23% жінок стикалися з проблемами покриття транспортних витрат, 19% — з оплатою за клінічні послуги, а 12% — з оплатою за послуги лікарень. Крім того, 21% не мали інформації про те, де отримати послуги СРЗ, а 19% не могли записатися на прийом, що свідчить про наявність як інформаційних, так і адміністративних бар’єрів у доступі до послуг СРЗ.
В міських районах фінансові бар’єри, такі як витрати на транспорт і клінічні послуги, були найпоширенішими перешкодами для доступу до послуг з охорони сексуального та репродуктивного здоров’я (СРЗ). На противагу цьому, жінки в сільській місцевості здебільшого стикалися з проблемами, пов’язаними з недостатньою обізнаністю про наявні послуги, труднощами із записом на прийом та мовними бар’єрами.
Бар’єри у доступі до послуг з охорони сексуального та репродуктивного здоров’я (СРЗ) для різних груп
Кількість респондентів, які стикалися з бар’єрами у доступі до послуг СРЗ серед підлітків, молоді, вагітних і годуючих жінок, а також осіб з інвалідністю, була низькою, тому дані потрібно інтерпретувати обережно. Однак результати надають цінні уявлення про досвід людей цих категорій.
Серед дівчат-підлітків віком 15–17 років, які стикалися з бар’єрами доступу (N=13), лідирувала відсутність знань, яка перевищувала проблему часу очікування та фінансових бар’єрів. Крім того, у порівнянні з жінками, дівчата-підлітки демонстрували нижчий рівень довіри до місцевих медичних працівників. Для молодих жінок віком 18–24 роки, які повідомляли про бар’єри (N=30), найсуттєвішими були довгий час очікування та неможливість записатися на прийом.
Серед вагітних і годуючих жінок (N=441) 5% повідомили про труднощі з доступом до послуг з охорони сексуального та репродуктивного здоров’я (СРЗ). Серед тих, хто стикнувся з бар’єрами, половина не знала, де отримати такі послуги, кожна п’ята не довіряла місцевим медичним працівникам, а також існували мовні бар’єри.
Жінки з інвалідністю частіше зазнавали труднощів у доступі — 11% у регіоні (N=29) порівняно з 5% серед жінок без інвалідності.
Потрібне більш глибоке дослідження для кращого розуміння потреб у сфері сексуального та репродуктивного здоров’я, ролі бар’єрів доступу до СРЗ у рішеннях щодо відвідування України та того, як ці бар’єри змінюються серед жінок різних вікових груп, вагітних, годуючих жінок та жінок з інвалідністю.
Послуги підтримки для постраждалих від гендерно обумовленого насильства охоплюють широкий спектр функцій, включаючи безпеку та захист, юридичну допомогу, медичну допомогу, підтримку психічного здоров’я та психосоціальну допомогу. Ключовим компонентом є доступ до клінічного ведення випадків зґвалтування для забезпечення своєчасного медичного лікування та догляду. Оскільки ця послуга надається сектором охорони здоров’я як частина СРЗ (сексуального та репродуктивного здоров’я), вона включена до цього аналізу.
За даними SEIS, у 2024 році виявлено прогалини у поінформованості щодо доступних послуг для постраждалих від гендерно обумовленого насильства (ГОН). 38% респондентів не знали про існування медичних послуг для підтримки постраждалих від ГОН у своїх регіонах, тоді як 58% не знали про доступні послуги психосоціальної допомоги. Рівень обізнаності про медичні послуги в сільській місцевості був нижчим (45%) порівняно з міськими районами (37%). Основними бар’єрами доступу до послуг, пов’язаних із ГОН, загалом були: відсутність поінформованості (58%), мовні та культурні бар’єри (53%), а також стигма/сором (46%).
Ці результати вказують на необхідність додаткових скоординованих зусиль між робочими групами та партнерами у сферах охорони здоров’я, захисту та протидії ГОН для забезпечення доступу до всіх послуг, пов’язаних із ГОН, включно з клінічним веденням випадків зґвалтування.
Дитяче здоров’я, вакцинація та харчування
Практики грудного вигодовування для немовлят та маленьких дітей безпосередньо впливають на їхнє харчове здоров’я протягом перших двох років життя і відіграють важливу роль у виживанні дітей. Згідно з результатами опитування, частка дітей віком від 0 до 23 місяців, які вчасно розпочали грудне вигодовування, становила 57%, а рівень виключного грудного вигодовування протягом перших шести місяців життя — 37% у регіоні. Дані слід інтерпретувати обережно через дуже низьку кількість респондентів.
Рекомендовано вводити дві дози вакцини проти кору для оптимального захисту від цієї хвороби; тому в опитуванні було оцінено охоплення першою та другою дозами вакцини серед дітей віком від 9 місяців до 5 років. У середньому 83% дітей отримали принаймні одну дозу вакцини проти кору, що схоже до результатів 2023 року, коли 84% дітей отримали принаймні одну дозу. Найнижче охоплення було в Румунії — 71%, де респонденти також повідомили про більші труднощі у доступі до медичних послуг. Охоплення вакцинацією значно зросло у Молдові, Чехії та Болгарії порівняно з 2023 роком. Для порівняння, охоплення вакцинацією проти кору в Україні становило 92% для першої дози вакцини та 87% для другої дози (ВООЗ, 2023).
На регіональному рівні лише 54% усіх дітей отримали рекомендовану другу дозу вакцини проти кору. Охоплення вакцинацією залишається нижчим за цільовий показник у 95%, необхідний для переривання передачі кору в межах спільноти.
Дані слід інтерпретувати обережно, оскільки вони базуються на спогадах респондентів і не були перевірені за індивідуальними записами про вакцинацію.
Психічне здоров’я та психосоціальна підтримка (MHPSS)
На регіональному рівні 23% осіб повідомили про проблеми з психічним здоров’ям та психосоціальним станом, які впливають на їхню повсякденну функціональність, тоді як 36% домогосподарств заявили про хоча б одного постраждалого члена родини. Це є зростанням порівняно з 2023 роком, коли 19% осіб і 30% домогосподарств повідомляли про такі проблеми.
Існують значні регіональні відмінності у потребах MHPSS, при цьому частка осіб із такими потребами коливається від 13% у Чехії до 33% у Румунії. У 2023 році Чехія також мала найнижчий, а Румунія — найвищий відсоток проблем із психічним здоров’ям або психосоціальним станом як на рівні окремих осіб, так і домогосподарств.
Стигматизація обговорення проблем психічного здоров’я в українській спільноті ймовірно призводить до недооцінки реального поширення таких проблем.
У регіоні було виявлено значні вікові та гендерні відмінності: старші вікові групи частіше повідомляли про проблеми з психічним здоров’ям та психосоціальним станом. У кожній віковій групі жінки повідомляли про більше проблем, ніж чоловіки, за винятком дітей до 11 років, де хлопчики повідомляли про дещо більше проблем, ніж дівчатка.
Ці загальні тенденції до зростання підкреслюють, що навіть на третьому році реагування на ситуацію в Україні, потреби у сфері психічного здоров’я та психосоціальної підтримки залишаються значним і зростаючим викликом. Для забезпечення належної допомоги та ресурсів необхідні постійна підтримка, увага та збільшення фінансування.
Доступ до психічного здоров’я та психосоціальної підтримки
Серед 23% осіб, які повідомили про психічні чи психосоціальні проблеми, що впливають на їхню щоденну функціональність (наприклад, здатність вставати з ліжка, доглядати за собою чи іншими, виконувати щоденні завдання, такі як приготування їжі чи відвідування школи), 46% (47% жінок і дівчат, 42% чоловіків і хлопців) повідомили, що намагалися отримати підтримку. Це означає, що понад половина (54%) осіб із такими проблемами не намагалася отримати допомогу, що може бути зумовлено багатьма факторами, включаючи стигматизацію, недостатню обізнаність про психічне здоров’я або інші бар’єри доступу.
Серед тих, хто повідомив про спроби отримати допомогу, майже всі (96% загалом; 97% жінок, 94% чоловіків) успішно отримали підтримку. Такий високий рівень доступу частково пояснюється включенням як формальних послуг (психотерапія, психіатрична допомога, структуровані групові втручання), так і неформальної підтримки (допомога від сім’ї, друзів, роботодавців чи духовних лідерів). Завдяки охопленню широкого спектру механізмів підтримки результати відображають різноманітні шляхи, якими люди шукають і отримують допомогу, підкреслюючи важливість неформальних мереж для доповнення формальних послуг MHPSS.
Спроби отримати підтримку відрізнялися за віковими категоріями: опікуни дітей наймолодшої вікової групи (5–11 років) найчастіше намагалися отримати допомогу від їхнього імені, тоді як старші люди рідше робили такі спроби. Крім того, у 2023 та 2024 роках спостерігалися стабільні гендерні відмінності у спробах отримати підтримку. У всіх вікових групах, крім дітей до 11 років, жінки частіше намагалися отримати допомогу, ніж чоловіки. Гендерний розрив у пошуках підтримки був найвиразнішим у старших вікових групах: серед осіб віком 35–59 років 47% жінок намагалися отримати послуги, порівняно з лише 31% чоловіків. Це свідчить про потенційну соціальну та культурну стигматизацію, яка обмежує поведінку щодо пошуку допомоги серед дорослих чоловіків. Навпаки, для дітей віком 5–11 років опікуни шукали підтримку для 76% хлопчиків і 64% дівчаток.
Ці результати підкреслюють складний взаємозв’язок гендерних і суспільних норм у впливі на поведінку щодо пошуку допомоги, що вимагає подальшого дослідження.
Тип підтримки
Щодо отриманих видів підтримки, більшість учасників повідомили про використання формальних послуг, причому психотерапія або консультаційні послуги були найпоширенішими (44%). Менша кількість брала участь у креативних психосоціальних активностях (19%), групових чи індивідуальних структурованих втручаннях для покращення добробуту (17%), отримувала психіатричну допомогу чи медикаментозне супроводження (8%), користувалася шкільними послугами (4% загалом; серед дітей до 18 років — 13%), отримувала підтримку через інформаційні матеріали (2%) та проходила навчання для опікунів щодо підтримки дітей у стресі (1%). Ці формальні послуги, надані професіоналами або спеціально навченими фахівцями й нефахівцями, спрямовані на вирішення як клінічних, так і субклінічних потреб у сфері психічного здоров’я за допомогою структурованих, науково обґрунтованих підходів.
Неформальна підтримка також відігравала значну роль: 33% учасників отримували підтримку від родини та друзів, 12% користувалися духовною підтримкою, а 3% отримували допомогу від роботодавця (наприклад, у вигляді гнучкого графіка роботи). Ці неформальні механізми, хоч і менш структуровані, доповнюють формальні послуги, сприяючи емоційному зв’язку та практичній допомозі через особисті стосунки та мережі спільнот.
Цікаво, що жінки, дівчата та молодші чоловіки і хлопці частіше зверталися до формальних послуг, ніж до неформальної підтримки, тоді як старші чоловіки (віком від 35 років і старше) більш схильні звертатися до неформальної підтримки, ніж до формальних послуг. Ці результати можуть свідчити, що, хоча старші чоловіки рідше звертаються до формальних послуг MHPSS, можливо, через стигму чи інші фактори, деякі з них звертаються до неформальних засобів підтримки, таких як допомога друзів, сім’ї чи духовність.
Місця отримання послуг MHPSS
Послуги психічного здоров’я та психосоціальної підтримки найчастіше отримувалися в громадських центрах (38%), далі йдуть онлайн-платформи (18%), пункти прийому, такі як Blue Dots (14%), заклади охорони здоров’я (13%), релігійні установи (11%), школи (8%), робочі місця (4%) та телефонні лінії чи гарячі лінії (4%). Крім того, 11% зазначили «інші» місця.
Цей розподіл підкреслює важливість різноманітних і доступних локацій для надання послуг, які відповідають різним потребам та вподобанням, використовуючи як формальні, так і неформальні системи підтримки.
Результати послуг з психічного здоров’я та психосоціальної підтримки
Серед тих, хто отримував послуги MHPSS, 33% відповіли “так” на питання про те, чи відчули вони покращення, тоді як 55% повідомили про “незначне” покращення. У результаті загальний позитивний показник відповіді становить 88%.
Гендерний аналіз результатів послуг MHPSS виявив, що 90% жінок і 84% чоловіків повідомили про покращення. Серед дітей до 18 років 85% продемонстрували якусь форму покращення, 13% — не мали змін, а 2% — повідомили про погіршення. Результати серед дітей варіювалися за віком і гендером: 98% дівчат-підлітків (12–17 років) показали покращення порівняно з 78% хлопців у цій віковій групі. Серед молодших дітей (5–11 років) покращення спостерігалося у 83% дівчаток і 77% хлопчиків.
Серед дорослих позитивні результати були порівняно стабільними між чоловіками та жінками, причому найвищі показники покращення були серед людей старшого віку (60+ років): 93% жінок і 94% чоловіків повідомили про покращення.
Результати були відносно узгодженими між типами підтримки. Ті, хто отримував лише формальну підтримку (наприклад, психотерапію чи структуровані групові втручання), повідомили про покращення у 88% випадків (34% відповіли “так”, а 54% повідомили про “незначне” покращення). Особи, які покладалися виключно на неформальну підтримку (наприклад, допомогу друзів, сім’ї чи роботодавців), повідомили про покращення у 91% випадків, з трохи меншим відсотком “так” (29%) та вищим відсотком “незначного” покращення (62%). Тим часом ті, хто отримував і формальну, і неформальну підтримку, були дещо більш схильні відповісти “так” щодо покращення (40%), при цьому 51% зазначили “незначне” покращення (загалом 91% випадків повідомили про певне покращення).
Хоча різниця невелика, результати припускають, що поєднання типів підтримки може бути пов’язане з підвищеною сприйнятою ефективністю. Потрібні подальші дослідження для вивчення цього потенційного зв’язку. Ці дані демонструють, що загалом ті, хто отримував підтримку, сприймали її як корисну. Результати підкреслюють важливість інтеграції як формальних, так і неформальних механізмів підтримки для максимізації позитивних результатів, а також адаптації втручань до демографічних та специфічних для країни потреб для покращення добробуту осіб, які отримують послуги MHPSS.
Дані також підкреслюють необхідність подальшого дослідження того, як поєднання типів підтримки сприяє кращим результатам і як доступність та якість послуг можуть бути оптимізовані в різних умовах.
Перешкоди у доступі до послуг психічного здоров’я та психосоціальної підтримки
Найпоширенішою перешкодою до отримання послуг MHPSS (Ментальної Психічної та Психосоціальної Підтримки) було те, що люди не вважали, що їм потрібна допомога (36% серед жінок, 34% серед чоловіків). На другому місці – відсутність знань про те, куди звертатися (31% серед жінок, 29% серед чоловіків). Кожен шостий (16%) респондент обрав підхід «почекати й подивитися». Інші перешкоди включали: мовний бар’єр (14%), брак часу (10%), неможливість дозволити собі послуги (7%), відсутність доступних послуг (5%), стигматизацію (4%), тривалий час очікування (4%), недовіру (3%), робочі зобов’язання (3%), проблеми з транспортом (2%), небезпечність/відсутність безпеки (2%) та інші чинники (5%).
Результати показують, що, незважаючи на повідомлення про проблеми з психічним здоров’ям, які заважають функціонуванню, більше третини респондентів не вважали, що потребують MHPSS. Це може бути зумовлено браком обізнаності у питаннях психічного здоров’я, стигматизацією або недовірою до послуг. Непоінформованість про доступні ресурси також є основною перешкодою в регіоні, а мовний бар’єр створює додаткові труднощі в окремих країнах. Жінки частіше повідомляли про брак часу для звернення за послугами (12%) у порівнянні з чоловіками (4%), що може бути пов’язано з їхніми численними іншими обов’язками, зокрема роботою, домашніми справами та доглядом за близькими. Для подолання цих перешкод потрібні цілеспрямовані заходи, спрямовані на підвищення обізнаності, зменшення стигматизації, збільшення довіри до послуг, покращення мовної доступності та усунення логістичних і ресурсних обмежень (особливо серед жінок). Це дозволить покращити доступ до послуг MHPSS.
Інвалідність та психічне здоров’я
Проблеми з психічним здоров’ям і психосоціальною підтримкою значно частіше спостерігались у людей з інвалідністю (51%, порівняно з 42% у 2023 році), ніж у людей без інвалідності (21%, порівняно з 17% у 2023 році). Це підкреслює посилену вразливість людей з інвалідністю до психосоціальних викликів, які часто ускладнюються соціальними бар’єрами, такими як обмежена доступність, соціальна ізоляція, стигматизація та відсутність систем підтримки.
Спостерігаються чіткі відмінності між країнами: в Румунії (61%) та Угорщині (60%) зафіксовано найвищий відсоток проблем серед осіб з інвалідністю, тоді як у Молдові (29%) та Латвії (31%) — найнижчий.
Перекриття деяких проблем з психічним здоров’ям, таких як труднощі із запам’ятовуванням, концентрацією уваги чи самодопомогою, з критеріями, які використовуються для оцінки інвалідності, ще раз демонструє складну взаємодію між цими факторами.
Дані також свідчать, що структурні та системні відмінності між країнами можуть впливати на результати. Ці висновки підкреслюють критичну необхідність розробки інклюзивних стратегій у сфері MHPSS, які відповідають унікальним потребам осіб з інвалідністю, надають цільові втручання для усунення бар’єрів і забезпечують рівний доступ до підтримки. Крім того, подальший аналіз контексту кожної країни може допомогти виявити основні фактори, які спричиняють ці відмінності.
Хронічні захворювання та психічне здоров’я
Серед людей із хронічними захворюваннями 41% повідомили про проблеми з психічним здоров’ям та психосоціальною підтримкою у 2024 році (44% серед жінок, 36% серед чоловіків), порівняно з 33% у 2023 році (36% серед жінок, 28% серед чоловіків). Для порівняння, лише 16% людей без хронічних захворювань повідомили про такі проблеми у 2024 році (20% серед жінок і 11% серед чоловіків), порівняно з 13% у 2023 році (15% серед жінок і 9% серед чоловіків).
Ці дані підтверджують сильний взаємозв’язок між хронічними захворюваннями та викликами психічного здоров’я, підкреслюючи необхідність розробки інтегрованих моделей допомоги, які всебічно враховують як фізичне, так і психічне здоров’я. Такий підхід забезпечить ефективну і комплексну підтримку для тих, хто бореться з хронічними захворюваннями.
Соціальна згуртованість та психічне здоров’я
Зв’язок між відчуттям ворожості та викликами психічного здоров’я залишається очевидним у всьому регіоні. У домогосподарствах, які стикаються з ворожістю в соціальному середовищі, частіше повідомляли про проблеми з психічним здоров’ям та психосоціальною підтримкою (44%) у порівнянні з тими, хто не стикається з ворожістю (31%). Відчуття ворожості може збільшити вразливість до емоційного стресу, а стрес, у свою чергу, може вплинути на сприйняття середовища як більш ворожого, створюючи порочне коло.
Ця тенденція узгоджується в різних країнах, хоча спостерігаються значні відмінності. Наприклад, у Румунії повідомляється про найвищий відсоток проблем як серед домогосподарств, які відчувають ворожість (64%), так і серед тих, хто її не відчуває (49%). Чехія, навпаки, показує найнижчі показники в обох категоріях (24% та 20% відповідно).
Значущі відмінності також спостерігались між такими країнами, як Угорщина та Молдова, де рівень проблем у домогосподарствах, які стикаються з ворожістю, є відносно високим (63% та 56% відповідно), проте серед тих, хто не стикається з ворожістю, цей рівень суттєво різниться (32% в Угорщині проти 16% у Молдові).
Ці висновки підкреслюють важливість подолання відчуття ворожості та його впливу на психічне здоров’я шляхом цілеспрямованих, орієнтованих на конкретні країни, заходів у сфері MHPSS та зміцнення соціальної згуртованості.
Рекомендації
Приймаючі країни та громади доклали значних і постійних зусиль для підтримки біженців у доступі до основних медичних послуг і послуг MHPSS. Хоча більшість респондентів повідомляють про достатній доступ до цих послуг, бар’єри для деяких біженців змінились і посилились. Ці зміни мають різні прояви для окремих груп біженців, а фактори, пов’язані з гендером, віком, інвалідністю та хронічними захворюваннями, продовжують впливати на їх досвід та потреби.
Нижче наведені рекомендації, які визначають ключові пріоритети та дії для урядів і партнерів RRP (Регіональний План Реагування), щоб подолати ці виклики та покращити доступ біженців до допомоги у приймаючих країнах.
Ці заходи спрямовані на підтримку урядів і місцевих громад у зміцненні систем охорони здоров’я та MHPSS в регіонах, що постраждали від прибуття біженців, а також на сприяння інтеграції біженців у національні системи. Для досягнення цих цілей потрібне довгострокове планування та сталий фінансовий підхід.
Інтеграція моніторингу потреб у сфері здоров’я
Слід інтегрувати моніторинг потреб у сфері здоров’я та бар’єрів доступу до медичних послуг, включаючи репродуктивне та психічне здоров’я, у національні механізми збору даних. Це можна реалізувати шляхом збору дезагрегованих даних про біженців через рутинні системи інформації про охорону здоров’я та опитування для інформування політичних рішень.
Співпраця між статистичними відомствами, міністерствами охорони здоров’я, інститутами громадського здоров’я, соціальними установами та іншими партнерами може забезпечити сталий моніторинг і створити якісну інформацію для місцевих постачальників послуг і національних політиків. Це відповідає рекомендаціям щодо національних систем моніторингу здоров’я, чутливих до різноманітності, які збирають дані для відстеження груп населення.
Продовження вирішення проблеми із забезпеченням потужностей національних систем охорони здоров’я, щоб забезпечити ефективний доступ до медичних і психосоціальних послуг (MHPSS). Це включає такі проблеми, як нестача медичного персоналу, яка лежить в основі проблем, таких як тривалі часи очікування для біженців і місцевого населення. Одним із рішень можуть бути впровадження телемедицини та посилені зусилля щодо інтеграції українських медичних працівників. Стале фінансування медичних послуг із цільовим збільшенням ресурсів для закладів, які мають підвищений попит через населення біженців, може вирішити ці труднощі.
Вирішення питань доступу до медичних і психосоціальних послуг (MHPSS) за допомогою підходів, що враховують місцевий контекст, спираючись на уроки успішних стратегій з різних країн. Зусилля з інформування та підтримки біженців у навігації системою охорони здоров’я, включаючи запис на прийом та реєстрацію у сімейних лікарів, є необхідними, оскільки ці аспекти залишаються одними з ключових перешкод для отримання допомоги. Іновативні підходи можуть бути потрібні для вирішення проблем із транспортом, наприклад, через грошові виплати. Додаткові заходи для покращення мовної та культурної чутливості в наданні послуг, такі як послуги перекладу та тимчасова інтеграція українських медичних працівників у систему охорони здоров’я, сприятимуть подоланню мовних бар’єрів.
Вирішення проблеми охорони здоров’я та MHPSS для груп ризику, таких як особи з хронічними захворюваннями та інвалідністю, впроваджуючи цільові інтервенції, покращуючи комунікацію ризиків та залучення спільнот, а також зміцнюючи механізми фінансування охорони здоров’я. Це передбачає розвиток інтегрованих моделей догляду, які включають психічне здоров’я у загальні медичні послуги, забезпечуючи цілісний підхід до добробуту біженців шляхом надання доступної, комплексної та скоординованої підтримки, адаптованої до складних потреб кожного індивіда.
Посилення та розширення доступності, якості та доступу до MHPSS на рівні громади, який інтегрує формальні послуги та сприяє використанню неформальної підтримки. Ця підтримка повинна бути включена в ініціативи в сферах охорони здоров’я, захисту, освіти та засобів до існування, щоб забезпечити комплексний і скоординований міжсекторальний підхід до психічного здоров’я та психосоціального благополуччя. Це включає такі послуги, як психотерапія, структуровані групові та індивідуальні інтервенції для дітей і дорослих, творчі та рекреаційні психосоціальні заходи, а також національні та регіональні публічні кампанії для зменшення стигматизації та сприяння пошуку допомоги.
Сприяння впровадженню підходів, чутливих до гендерних і вікових аспектів, розробляючи цільові інтервенції для вирішення гендерних диспропорцій у доступі до MHPSS. Особливу увагу слід приділяти дорослим чоловікам, які менш схильні звертатися за підтримкою, та підліткам-хлопцям, які повідомляють про менше сприйняття покращення від послуг.
Вирішення питання соціальної згуртованості для покращення психічного здоров’я, впроваджуючи інтервенції, які зміцнюють соціальну єдність, особливо в країнах, де сприйнята ворожості тісно пов’язане з більш високою поширеністю проблем психічного здоров’я та психосоціальних труднощів. Це включає підтримку інклюзивних програм у громаді, сприяння діалогу між приймаючим населенням і переселенцями, а також вирішення питань сприйняття ворожості для пом’якшення її впливу на психічне здоров’я.
Активне залучення біженців до планування, впровадження та оцінки заходів у сфері охорони здоров’я та MHPSS за допомогою механізмів, таких як консультативні групи та партисипативні оцінки. Залучення біженців до роботи в якості громадських працівників охорони здоров’я та MHPSS, перекладачів чи культурних медіаторів може покращити доступність послуг, зміцнити довіру та сприяти створенню стійких та інклюзивних систем охорони здоров’я.
Додаткові дослідження для кращого розуміння незадоволених потреб і бар’єрів у доступі до медичних послуг, включаючи репродуктивне здоров’я (SRH) та MHPSS, і як ці виклики по-різному впливають на біженців та приймаючі спільноти. Це також має включати якісні дослідження для вивчення корінних причин високої поширеності серед окремих демографічних груп чи регіонів, враховуючи персоналізовані відгуки постраждалих осіб для інформування про більш цільові інтервенції. Хоча SEIS надає цінну інформацію про сприйняття біженцями послуг, додаткові дослідження з перспективи постачальників є важливими для виявлення системних бар’єрів і розуміння довгострокових наслідків переселення для здоров’я та психічного благополуччя. Такі всебічні дослідження допоможуть розробити більш ефективні та сталі стратегії для вирішення цих викликів.
