Міжнародний комітет порятунку (IRC) у квітні 2025 року опублікував звіт щодо становища українських біженців у Польщі, де наводяться численні приклади дискримінації українських вимушених емігрантів.
Поляки погані?
Можна було б сказати, що поляки погані і на тому й забути проблему, але по-перше, проблема від того нікуди не зникне, а по-друге, поляки не погані й не добрі, а такі як й усі люди, і зробили чимало доброго для українців. Українці, із свого боку, також створили багато корисних речей для Польщі: підсилили економіку та пригальмували демографічний спад.
Згідно спільному звіту Deloitte та UNCHR, українці створили додатковий ВВП для Польщі на рівні близько 3%, збільшили та урізноманітнили споживчий ринок, створили для поляків нові робочі місця і підняли загальний рівень зарплат на польському ринку праці.
Проте посилення антиукраїнських настроїв в Польщі показує соціокультурні проблеми всередині польського суспільства, коли проблема відносин між українцями та поляками формується консервативним поглядом останніх на сьогодення, крізь мутне скло історичного минулого.
Фактично, ми зіткнулися з міжкультурним притиранням, притаманним сучасному світу, що спричинене масовими міграціями. На жаль, польські політики, керуючись популістичними мотивами, шукають на політичне визнання, роздмухуючи міжнаціональну ворожнечу через спотворення історичних наративів. Польські популісти, наприклад, намагаються нав’язати вину у волинській трагедії сучасним українцям, більшість з яких – особливо походженням із східних регіонів – взагалі, погано уявляють чим їм дорікають. Відтак українські емігранти стали заручниками польських політичних ігор.
Згідно того ж звіту IRC, за даними “Poverty Watch 2024”, 2,5 мільйона поляків живуть у крайній бідності, а понад 17 мільйонів—нижче соціального мінімуму. Це найгірший показник з 2015 року. У звіті за 2023 рік відзначено значне зростання рівня бідності серед дітей, літніх людей та осіб з інвалідністю. У Польщі, за даними звіту “Szlachetna Paczka Biedańsk”, лише 37% людей, які живуть у крайній бідності, отримували грошову допомогу від соціальної служби. Отже на тлі погіршення соціально-економічної ситуації місцеві традиційно шукають тих, на кому можна виміщати власні проблеми, і українці стали для цього зручними мішенями.
Випадки булінгу дорослих і дітей вимушують українців шукати тимчасового захисту в інших, більш толерантних країнах перебування.
Тобто поляки, таки, погані? Якби ж…
Особливості національної єдності
У звіті наводяться приклади, коли українці, що прибули в Польщу з довоєнними хвилями еміграції, цькують співгромадян, що прибули по війні. Їх бісить, що вимушені емігранти отримали допомогу, про яку вони навіть не мріяли.
Емігранти з попередніх хвиль дорікають новачкам, часто не безпідставно, що вони не дотримуються місцевих правил, не вчать мову і т.д., ті ж не забаряться з відповіддю, і традиційна національна сварка єднає українців по всьому світу.
Звісно, українці, взагалі-то, не агнці. Ба більше, обурюючись на поляків не бачимо колоди у власному оці. Ставлення до ВПО в українських громадах буває гірше ніж на чужині.
Перелік проблем переміщених осіб в Україні практично не відрізняється від проблем, які мають емігранти в Польщі. В них труднощі з житлом, працевлаштуванням і навіть з використанням рідної мови.
«Сірість» українського ринку житла не дозволяє запровадити європейські моделі компенсації вартості оренди житла для ВПО. Українські орендодавці, як і деякі польські, відмовляють здавати житло переміщеним українцям (поляки часто піднімають орендну ставку та розмір застави). Проблеми з дискримінацією в житлових питаннях в Україні стикалися близько 30 відсотків переміщених українців, згідно дослідження КМІС. Водночас, в Польщі непоодинокі випадки, коли в колективне житло не допускають російськомовних українців зі Сходу, якщо в них мешкає переважна частка із Заходу України.
Працевлаштування ще одна болюча тема для переміщених осіб. Голова ради ВПО м. Київ Ольга Алтуніна, на всеукраїнському форумі “Human capital dimension at the URC 2025. Focusing on Return and Recovery» зазначила, що 32% ВПО відчули дискримінацію, в тому числі від роботодавців, які не впевнені в доцільності інвестування в таких робітників. Що в Польщі, що в Україні непоодинокі випадки, коли переміщених українців використовують, як дешеву робочу силу, недоплачують, а часто взагалі відмовляються наймати. В Польщі до цього додається ще й булінг на робочому місці.
Мовні скандали – найяскравіші приклади соціального непорозуміння. Вони притаманні і Польщі, й Україні, але є нюанс. Якщо на заході України сварки несприйняття викликає лише російська мова, то в Польщі й українська те ж. В результаті доходить до того, що українці остерігаються говорити на люди українською або російською, через публічні нападки та образи від поляків.
Куди б ви не поїхали – хоч в межах українських кордонів, хоч поза ними – проблеми та точки напруги ідентичні. Місцеві завжди відчувають загрози для їхнього традиційного укладу, а «понаєхавші» не можуть (та й не мають) повністю відмовитися від власних традицій та поглядів на світ. Стихійність міжкультурної адаптації створює складнощі, але може бути якщо не подолана, то принаймні, спрямована у конструктивне русло.
Як? Комунікації, організовані суспільними інституціями.
Комунікації
Атомізовані мігранти більш вразливі, вони не відчувають себе залученими в процеси ані в громади свого походження, ані в громади поточного перебування. Відповідно, масові мігрантські осередки, після осідання в певних локаціях, еволюціонують або через механізми адаптації, або через створення діаспор. Ризиками реалізації таких механізмів є повна асиміляція і втрата етнокультурних зв’язків з батьківщиною, або створення гетто (коли етнокультурні осередки закорковуються для зовнішнього, несприятливого середовища).
Україна перебуває у стані унікального за масштабами демографічного зсуву. Отже, для української держави питання супроводу адаптаційних процесів переміщених громадян є екзистанційним питанням, що буде впливати на розвиток країни десятиліттями.
Основною такого супроводу має бути створення та підтримка системного комунікаційного простору, який буде вирішувати низку завдань:
- Утримання переміщених українців в традиційному для них соціокультурному полі
- Вирішувати проблеми дискримінації за рахунок залучення інституцій, спроможних фахово надавати своєчасну допомогу в певних ситуаціях
- Організація інформаційних майданчиків через які українці зможуть організовано допомагати один одному
- Протидія дезінформації
Такий підхід дає можливості для захисту інтересів емігрантів і ВПО, з одного боку, та їхнього залучення й участі у справи громад та держави, з другого.
Саме системна, фахова й активна взаємодія інституцій і переміщених громадян з громадами їхнього поточного перебування створює додаткові інструменти для організованої протидії проявам дискримінації, запобігання конфліктів та розвитку всебічної співпраці.
