Німеччина задихається від українських хлопців 18-22.
Саме це неоднозначне рішення української влади може стати тією хворостиною, яка зламає хребет верблюду. Німецька соціальна система вже тріщить по швах, але якщо раніше соціально-демографічна палітра біженців була більш різноманітною, що дозволяло якось всіх розподіляти: пенсіонерів по невеличким містам, мам з дітьми – хоч приблизно туди, де є школи/садочки або можливість до них дістатися – то зараз ніхто не розуміє, що робити з цією молодою когортою. Їх треба десь поселити, дати виплати, відправити на курси німецької, і це тільки початок. Всі німецькі ЗМІ за останні 3 місяці одночасно піднімають це питання (фото з німецьких видань), і багато навіть проукраїнських політиків стали вголос говорити: зупиніть цей потік. Пересічні німці також насторожі: зараз тривають суспільні дискусії щодо служби в німецькій армії, і тут навколо просто навала українського молодняка, який відверто каже – армія це не для мене. Це дуже демотивує і без того не дуже воїнственно налаштованих німців.
Особисто мене дуже тригерить те, що через натовпи молодих здорових хлопців важко пробитися тим, хто дійсно потребує допомоги. Нам в німецьку групу “ЯНКА ГЕРМАНКА” регулярно пишуть біженці з Покровська, Запоріжжя, Херсона. Сьогодні зранку до нас звернулася онкохвора пані з Харкова, яка шукає можливості виїхати і отримати лікування. Але наразі лише первинна реєстрація може зайняти 2-3 місяці, тобто до моменту, коли у людини буде медична страховка та виплати, доведеться жити за свій кошт. Табори переповнені, і деякі закриваються. Тому я чесно відповіла їй, що ніхто не може гарантувати, що вона скоро розпочне своє лікування.
Особливим попитом серед молоді користується Мюнхен: одне з найдорожчих і найменш придатних для біженців міст. Зараз хлопців розпихують по гуртожитках, часто з сирійцями і афганцями, часто селять в одну кімнату 4-5 осіб різних національностей. Українські мами, які керують процесом дистанційно, бʼють на сполох: поселили сина в одній кімнаті з дорослими турками чи сирійцями, там цілими днями і ночами тусовка, хлопець в шоці – він не так уявляв собі життя в Німеччині. А зробити нічого не можна. Койкомісце в гуртожитку коштує 25 євро на тиждень, вайфай – 4 євро. Плати або виїзди: шукай житло по всій землі, проходь всі кола бюрократичних випробовувань: міграційна, джобцентр, страхова, пошук житла, запис на курси німецької. В медичній групі “Доказові батьки” днями було питання від іншої мами: у сина в Німеччині якась болячка вискочила, а до дерматолога запис за 6 місяців. Що робити, чим мазати?
Українські молоді хлопці за невеличким вийнятком не дуже пристосовані до життя в цілому, а до біженського життя за кордоном і поготів. Добре, якщо знають хоча б англійську. На курси німецької, які оплачує держава, зараз черга по 4-6 місяців. Без мови їм нема що тут робити. Багато хто сходу заявляє – я хочу працювати! Але без мови це буде геть низькооплачувана і нестабільна праця, типу розкладати коробки в супермаркеті. Дехто з амбіціями – хочу отримати освіту! Це дуже похвально, але це час та гроші. Для вищої освіти потрібен високий рівень мови та знань, німецький абітур (13 класів) або штудієнколлег для укр випускників 10-11 класів. Нереально для 90%, ще і тому, що держава не платить соціальну допомогу студентам, оскільки вони недоступні для ринку праці. Все за свій рахунок чи рахунок батьків. Професійна освіта, аналог наших ПТУ – це був би оптимальний варіант для тих, хто хоче швидко встати на ноги. Але і тут німці ставлять перешкоди: рівень мови не набагато менший ніж для універу, самостійно треба шукати місце роботи і навчання, попит на таку освіту перевищує пропозицію.
Я спостерігаю четвертий рік за різними робочими та освітніми траєкторіями біженців. Німці самі ускладнюють собі життя надмірною зарегульованістю: часто навіть людина з укр дипломом і досвідом має ще пройти німецьке навчання, плюс в багатьох сферах високі вимоги щодо знання мови. Дехто тільки зараз довчив мову за 2-3 роки і шукає роботу або німецьке навчання. Ну і зараз ситуація на ринку праці така, що навіть кваліфіковані працівники з вищою освітою не можуть знайти роботу. То які перспективи у молоді без освіти і мови?
Є ще дуже нішева думка, яка втім теж має своїх прихильників: що приплив української молоді позитивне вплине на демографічну ситуацію в старіючій ФРН. Але ж суть не стільки в самому факті наявності на певній території молодих людей, скільки в їхній економічній цінності. Поки виглядає так, що українські хлопці найближчі роки стануть тягарем для Німеччини. Або повернуться назад додому.
