Інститут майбутнього, 26/03/23

Загальна інформація про дослідження

Методологія: Онлайн-опитування по інтерактивній структурованій анкеті, посилання на яку відправлялося потенційним респондентам з бази даних

Мета: Оцінка міграційних процесів та настроїв

Географія: Україна (крім населених пунктів на тимчасово непідконтрольних територіях частини Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей, окупованої АР Крим) (національний проект)

Обсяг вибірки: 1200 респондентів

Терміни проведення польового етапу: 20.03–23.03.2023

Дизайн вибірки: Комбінована — пропорційно стратифікована за регіонами, з квотним скринінгом на щаблі відбору респондента. Вибірка репрезентує доросле населення України інтернет-користувачів віком 18 років та старше*. Статистична похибка з ймовірністю 0.95 не перевищує 2,89%**

Склад регіонів:

• Захід України (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька)
• Центр України (Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Черкаська, Чернігівська)
• м. Київ
• Південь України (Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська)
• Схід України (Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Харківська)

Ключові результати

• 49% респондентів відмічає, що після початку повномасштабного вторгнення закордон виїхала третина населення, 37% – менше чверті населення, 14% – половина та більше населення країни.
• 37% респондентів відмітили, що мають найближчих родичів, які виїхали з країни після 24 лютого 2022 року; щодо друзів/знайомих – 80% учасників опитування зазначили, що мають серед друзів/знайомих, з якими спілкуються особисто, тих, хто виїхав з країни після початку повномасштабного вторгнення.
• Основні причини виїзду найближчих родичів та друзів/знайомих з країни після 24 лютого 2022 року: в цілому відсутність почуття безпеки в Україні (58%), турбота про дітей, їхнє майбутнє (58%), підвищений рівень небезпеки (постійні обстріли, загроза окупації) (57%).
• 46% респондентів зазначили, що кожен з тих, хто виїхав з країни після початку повномасштабного вторгнення, має вирішувати самостійно за себе щодо повернення до України, 21% респондентів відмітили, що українці, які виїхали закордон, мають повертатися відразу після закінчення війни (до процесу відновлення країни), 16,5% – мають повертатися, якщо немає загрози окупації, 10,5% – мають повертатися після закінчення війни та після відновлення/відбудови країни.
• 46% опитаних відмітили, що, на їхню думку, до країни повернеться половина та більше з тих українців, які виїхали після початку повномасштабної війни, 27% – від чверті до половини, 14% – менше чверті, 13% – більше 90% з тих, хто виїхав.
• 36% учасників дослідження відмітили, що їхні рідні однозначно повернуться до країни (вони це твердо вирішили), 32% – що рідні можливо повернуться, якщо в Україні буде безпечно та буде робота, 14% – що їхні родичі навряд чи повернуться, адже вони вже починають облаштовуватися на новому місці, лише 5% – що рідні точно не повернуться, 3% – що за наявністю можливості і самі поїдуть до рідних закордон, 10% – не змогли надати відповідь на дане питання, адже їхні рідні ще не визначилися.
• 29% респондентів відмітили, що їхні друзі/знайомі однозначно повернуться до країни (вони про це постійно говорять), 44% – що друзі/знайомі можливо повернуться, якщо в Україні буде безпечно та буде робота, 15% – що їхні друзі/знайомі навряд чи повернуться, адже вони вже починають облаштовуватися на новому місці, лише 2% – що друзі/знайомі точно не повернуться, 10% – не змогли надати відповідь на дане питання.
• Рейтинг причин, які пливають на рішення людини повернутися до України: родинні зв’язки (60%), звичний спосіб життя та звичне оточення (46%), безпека (42%), наявність роботи (36%), патріотизм (32%), невдачі у спробах облаштуватися закордоном (27%), турбота про дітей (діти мають жити та навчатися в Україні)(16%). 

• Рейтинг причин, які впливають на рішення людини не повертатися до України: життєві перспективи закордоном (55%), безпека (50%), наявність роботи (48%), турбота про дітей (діти мають здобути нормальну освіту та почати нове життя) (33%), комфорт (28%), відсутність боротьби з корупцією, відсутність люстрації проросійських сил в Україні (27%), родинні зв’язки закордоном (5%).
• 21% респондентів відмітили, що мають серед своїх друзів/знайомих/колег чоловіків, які виїхали закордон після початку повномасштабної війни, але в цілому не мали на це законних причин/підстав.
• 47% опитаних вважають, що український біженець закордоном має самостійно вирішувати, чи допомагати йому якимось чином Україні, 28% – має допомагати Україні, переказуючи частину заробітної плати на потреби ЗСУ/волонтерам, 12% – має допомагати родичам/знайомим, які залишилися в Україні, 9% – має допомагати, беручи участь у мітингах, демонстраціях, пікетах, 3,9% – не має допомагати, адже сам потребує допомоги, лише 0,1% – однозначно не має допомагати.
• 18,2% респондентів зазначили, що протягом останніх 3х місяців не допомагали грошима ЗСУ/волонтерам. Респонденти, які підтримували фінансово ЗСУ/волонтерів, частіше називали наступні суми середньомісячного донату/пожертви, спираючись на останні 3 місяці: 51-100 грн. (16,4%), до 50 грн. та 101-200 грн. (по 11%), 201-300 грн. (10%), 501-1000 грн. (9,2%), 401-500 грн. (8,8%).

Основні результати дослідження

У грудні 2022 року уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець повідомив, що “в Україні зареєстровано 4,7 млн внутрішньо переміщених осіб. Понад 14,5 млн. українців виїхали після 24 лютого, а мінімум 11,7 млн. — в’їхали до країн Євросоюзу. 7,7 млн зареєстровано в Європі як одержувачів тимчасового захистку”1, у свою чергу, учасники опитування оцінили кількість українців, які залишили країну після 24 лютого 2022 року наступним чином: 49% респондентів вважає, що закордон виїхала третина населення, 37% – менше чверті населення, 14% – половина та більше населення країни.

В процесі опитування важливим було оцінити, яка безпосередня частка респондентів має найближчих родичів та друзів/знайомих, які виїхали з України після початку повномасштабної війни. Так, 37% респондентів відмітили, що мають найближчих родичів, які виїхали з країни, щодо друзів/знайомих – 80% учасників опитування зазначили, що мають серед друзів/знайомих, з якими спілкуються особисто тих, хто залишив країну після початку повномасштабного вторгнення.

Як і прогнозувалося, зафіксовано регіональні відмінності щодо наявності найближчих родичів, друзів/знайомих, які виїхали з країни після 24 лютого 2022 року, так частіше за інших вказували, що:

• мають найближчих родичів, які виїхали з країни після 24 лютого 2022 року, опитані з Півдня та Сходу;
• мають друзів/знайомих, з якими спілкуються особисто та які виїхали з України після початку повномасштабного вторгнення, респонденти з м. Київ та Сходу.Учасники дослідження з Центру рідше за інших зазначали, що мають найближчих родичів та друзів/знайомих, які виїхали з країни після 24 лютого 2022 року.

На думку учасників дослідження, основними причинами виїзду найближчих родичів та друзів/знайомих з країни після 24 лютого 2022 року були наступні причини: в цілому відсутність почуття безпеки в Україні (58%), турбота про дітей, їхнє майбутнє (58%) та підвищений рівень небезпеки (постійні обстріли, загроза окупації) (57%).

Майже половина учасників дослідження (46%) зазначають, що кожен з тих, хто виїхав з країни після початку повномасштабного вторгнення, має вирішувати самостійно за себе щодо повернення до України, 21% респондентів відмітили, що українці, які виїхали закордон, мають повертатися відразу після закінчення війни (до процесу відновлення країни), 16,5% – мають повертатися, якщо немає загрози окупації, 10,5% – мають повертатися після закінчення війни та відновлення/відбудови країни. Лише 3% опитаних вважають, що українці не мають повертатися, якщо є можливість влаштувати життя закордоном, ще 2% респондентів наголосили, що українці однозначно не мають повертатися та мають використати шанс забезпечити майбутнє собі та дітям закордоном.

Відмічали, що українці мають повертатися відразу після закінчення війни (до процесу відновлення країни), порівняно частіше опитані з м. Київ та Півдня, при цьому дані респонденти порівняно рідше обирали відповідь “кожен вирішує за себе”, хоча респонденти зі Сходу порівняно частіше за інших відмітили саме дану відповідь.

У процесі опитування респондентам було запропоновано оцінити частку українців, які виїхали з країни після повномасштабного вторгнення, але повернуться. Так, 46% опитаних відмітили, що, на їхню думку, до країни повернеться половина та більше з тих українців, які виїхали; 27% – від чверті до половини; 14% – менше чверті; 13% – більше 90% з тих, хто виїхав.

Опитані з м. Київ та Півдня порівняно частіше за інших відмічали, що повернеться більше 90% з тих, хто виїхав з країни після 24 лютого 2022 року. Кияни також, як і опитані з Центру, дещо частіше відмічали, що повернеться половина та більше з тих, хто виїхав закордон після початку повномасштабної війни. Опитані з Заходу дещо частіше надавали відповідь, що повернеться від чверті до половини, або менше чверті з тих, хто виїхав з України.

Респонденти надавали скоріше позитивні оцінки намірів щодо повернення своїх найближчих родичів, які виїхали з України після повномасштабного вторгнення. Так 36% учасників дослідження відмітили, що їхні рідні однозначно повернуться до країни (вони це твердо вирішили), ще 32% опитаних зазначають, що рідні можливо повернуться, якщо в Україні буде безпечно та буде робота. 14% респондентів припускають, що їхні родичі навряд чи повернуться, так як вони вже починають облаштовуватися на новому місці, лише 5% – наголошують, що рідні точно не повернуться. 3% учасників дослідження припускають, що за наявністю можливості і самі поїдуть до рідних закордон, 10% – не змогли надати відповідь на дане питання, адже їхні рідні ще не визначилися.

Учасники дослідження надавали наступні оцінки намірів щодо повернення своїх друзів/знайомих, які виїхали з України після повномасштабного вторгнення. Так, 29% респондентів відмітили, що їхні друзі/знайомі однозначно повернуться до країни (вони про це постійно говорять), ще 44% опитаних зазначають, що друзі/знайомі можливо повернуться, якщо в Україні буде безпечно та буде робота. 15% респондентів припускають, що їхні друзі/знайомі навряд чи повернуться, так як вони вже починають облаштовуватися на новому місці, лише 2% – наголошують, що друзі/знайомі точно не повернуться, 10% – не змогли надати відповідь на дане питання.

Родинні зв’язки – одна з основних причин, яка впливає на рішення людини, що виїхала з України після початку повномасштабної війни, повернутися до своєї країни – відмічають 60% респондентів. 46% учасників опитування також зазначають, що на повернення впливає звичний спосіб життя та звичне оточення у рідній країні, 42% – що на рішення буде впливати безпека. 36% респондентів причиною повернення українців, які виїхали з країни після 24 лютого 2022 року, відмічають наявність роботи, 32% – патріотизм, 27% – невдачі у спробах облаштуватися закордоном, 16% – турботу про дітей (діти мають жити та навчатися в Україні).

Зафіксовано наступні відмінності щодо причин, які впливають на рішення людини повернутися до України, в залежності від віку та регіону проживання респондентів, а саме:

• Респонденти віком 18-35 років порівняно частіше за інших серед таких причин зазначали звичний спосіб життя/звичне оточення та патріотизм, а респонденти віком 36-50 років – родинні зв’язки та невдачі у спробах облаштуватись за кордоном.
• Респонденти з Заходу дещо частіше серед таких причин зазначали наявність роботи, з м. Київ – безпеку, з Півдня – звичний спосіб життя/звичне оточення та патріотизм, зі Сходу – безпеку, наявність роботи, невдачі у спробах облаштуватись за кордоном. При цьому опитані зі Сходу значно рідше за інших зазначали патріотизм як причину, яка впливає на рішення повернутися до України.

Серед основних причин, які впливають на рішення людини не повертатися до України, респонденти зазначили наступні: життєві перспективи закордоном (55%), безпеку (50%), наявність роботи (48%). Також 33% опитаних такими причинами зазначили турботу про дітей (діти мають здобути нормальну освіту та почати нове життя), 28% – комфорт, 27% – відсутність боротьби з корупцією, відсутність люстрації проросійських сил в Україні, лише 5% – родинні зв’язки закордоном.

Зафіксовано наступні відмінності щодо причин, які впливають на рішення людини не повертатися до України, в залежності від віку та регіону проживання респондентів, а саме:

• Життєві перспективи – порівняно рідше зазначали респонденти віком 18-35 років, опитані з Заходу та м. Київ.
• Безпека – порівняно частіше зазначали респонденти віком 18-35 років.
• Наявність роботи – порівняно рідше зазначали опитані з м. Київ.
• Турбота про дітей (діти мають здобути нормальну освіту та почати нове життя) –порівняно частіше зазначали респонденти віком 51 рік та старше, опитані зі Сходу;порівняно рідше – респонденти віком 18-35 років, опитані з Півдня.
• Комфорт – порівняно частіше зазначали опитані з Заходу та Півдня; порівнянорідше – опитані з Центру та м. Київ.

21% респондентів відмітили, що мають серед своїх друзів/знайомих/колег чоловіків, які виїхали закордон після початку повномасштабної війни, але в цілому не мали на це законних причин/підстав. Варто також зазначити, що відповідь “Так” надали 21% опитаних з Заходу, 17% – з Центру, 23% – з м. Київ, 25% – з Півдня, 23% – зі Сходу.

У таблиці нижче наведений загальний та регіональний розподіли способів/схем незаконного виїзду чоловіків закордон, дані відповіді надали ті респонденти, які мають серед своїх друзів/знайомих/колег чоловіків, які виїхали закордон після початку повномасштабної війни, але в цілому не мали на це законних причин/підстав.

Майже половина учасників опитування (47%) вважають, що український біженець закордоном має самостійно вирішувати, чи допомагати йому якимось чином Україні; 28% респондентів відмітили, що український біженець має допомагати Україні, переказуючи частину заробітної плати на потреби ЗСУ/волонтерам; 12% – має допомагати родичам/знайомим, які залишилися в Україні; 9% – має допомагати, беручи участь у мітингах, демонстраціях, пікетах; майже 4% – не має допомагати, адже сам потребує допомоги; лише 0,1% – однозначно не має допомагати.

18,2% учасників дослідження зазначили, що протягом останніх 3х місяців не допомагали грошима ЗСУ/волонтерам. Найчастіше респонденти, які допомагали ЗСУ/волонтерам, зазначали наступні суми загального середньомісячного донату/пожертви, спираючись на останні 3 місяці:

✓ 51-100 грн. (16,4%)
✓ до 50 грн. та 101-200 грн. (по 11%) ✓ 201-300 грн. (10%)
✓ 501-1000 грн. (9,2%)
✓ 401-500 грн. (8,8%).

У таблиці нижче наведені відмінності щодо загального середньомісячного донату/пожертви ЗСУ/волонтерам (спираючись на донати/пожертви 3х останніх місяців) в залежності від статі, віку та регіону проживання респондентів – голубим кольором позначені показники, які вище на 4% та більше, ніж загальний показник для усіх респондентів; помаранчевим кольором – показники, які нижче на 4% та більше, ніж загальний показник для усіх респондентів. Серед загальних висновків можна зазначити наступне:

• Чоловіки частіше вказують більші суми середньомісячних донатів, ніж жінки, але в цілому дещо більша частка жінок робили донати/пожертви за останні 3 місяці.
• Дещо більша частка респондентів віком 18-35 років в цілому робили донати/пожертви протягом останніх 3х місяців, ніж інші вікові групи та ця вікова категорія також вказує більші суми середньомісячних донатів.
• Найменша частка тих, хто не робив донатів/пожертв протягом останніх 3х місяців серед опитаних Заходу та Центру, найбільша – серед опитаних Півдня та Сходу.

UIF, Оцінка міграційних процесів та настроїв: звіт за результатами онлайн-опитування