Міністерство закордонних прав
19 листопада 2024 року під час промови у Верховній Раді України Президент вдруге повідомив про рішення створити окреме міністерство, яке буде опікуватися проблемами української еміграції за кордоном. “Це інституційне посилення допоможе сформувати нову якість роботи та взаємодії з багатомільйонною українською спільнотою з усіх хвиль міграції. Створення Міністерства національної єдності також сприятиме формуванню стратегії щодо того, як повернути українців жити і працювати в Україну”, – прокоментував ініціативу очільник уряду.
Вперше ідею Міністерства Єднання, діяльність якого була б спрямована на вимушену українську еміграцію, було озвучено в серпні 2024 року у виступі Президента під час наради керівників дипломатичних установ України, на хвилі піднесення від успіху Курської операції ЗСУ, яка розпочалася за тиждень до того. З одного боку Президент анонсував збільшення українських консульств за кордоном, а з другого зауважив, що в МЗС немає достатньо ресурсів щоб самотужки вирішувати таке масштабне завдання.
З тих пір назва пройшла певну еволюцію: «Міністерство єдності», «Міністерство повернення», «Міністерство об’єднання» і нарешті «Міністерство національної єдності України». Характер та динаміка зміни назв дають підстави вважати, що коло цілей цього центрального виконавчого органу набуває масштабу по мірі формулювання його завдань. На відміну від традиційних міністерств нове відомство має бути міжгалузевим, або органом спеціальної (функціональної) компетенції1.
Чому з’явилася ідея створення саме міністерства?
Коли після початку війни чверть українців практично миттєво перемістилася за кордон, їх справами по розміщенню та адаптації опікувалися країни-приймачі. Європейські країни надали українцям виключні умови перебування, згідно статусу тимчасового захисту і зробили неоцінену послугу українській державі. Але ціну мають навіть неоцінені послуги – Україна постала перед проблемою конкуренції за власних громадян.
У вирі розростання масштабів війни українські державні інститути мали дещо інші справи (те, що вони встояли на старті повномасштабного вторгнення вважалося, на той час, справжнім здобутком). Але по мірі усталення ситуації Україна не змогла відрефлексувати на гігантський демографічний зсув скоординованою політикою щодо вимушеної української міграції. За кордоном опинилося більше 7 млн. українців, переважно жінок та дітей, які складають базовий демографічний потенціал країни.
Українські вимушені мігранти більшістю не мали змогу обирати місце перебування, тому розташувалися по західних країнах атомізовано. Отже налагодження контактів один з одним, або з місцевими діаспорами та створення українських комунікаційних осередків, через хаотичність процесу, було слабким та відбулося дуже нерівномірно. Ба більше, з боку попередніх хвиль українських емігрантів спостерігається навіть більш упереджене ставлення до хвилі вимушеної української міграції, ніж з боку місцевих європейців (їм болить, що вони не мали такої підтримки у свій час). Відтак, нові українські емігранти стали адаптуватися самотужки, більшою мірою покладаючись на себе.
Відсутність скоординованої комунікаційної політики з боку України не залишається поза уваги російської пропагандистської машини. На голови українців за кордоном виливається потік дезінформації, який впливає на усвідомлення ними своїх перспектив щодо повернення додому. Анонімні боти в соціальних мережах вкидають в комунікаційне поле емоційні твердження, які ґрунтуються на хибній інформації з неперевірених джерел. За рахунок просування проросійського контенту в місцевих ЗМІ, українські вимушені мігранти отримують викривлену картину щодо ситуації в Україні та фейки стосовно її майбутнього.
Українцям залишається ділитися між собою суб’єктивним баченням подій, яке є правдивим, але далеким від об’єктивної картини, а доступ до прямої комунікації з державними інституціями та суспільними установами є більш протокольним та не дає відчуття підтримки. Інформації про запрошення до українських місцевих громад з пропозиціями житла та роботи – замало, знайти її складно.
Відтак, українці за кордоном перебувають в ситуації невизначеності щодо повернення і все більше – в процесі поглиблення адаптації – схиляються до варіанту залишитись за кордоном, або принаймні залишатись там до певного моменту.
Виходячи з поточної ситуації, у владі вирішили, що існуючий розклад міністерств та відомств є недостатнім для скоординованої реалізації комплексної стратегії, спрямованої на багатомільйонну українську авдиторію за кордоном. 3 грудня 2024 Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України стало Міністерством національної єдності України, яке, в статусі віце-прем’єр-міністра, очолив Олексій Чернишов2. Представники держави та суспільства постійно наголошують, що в Україні люди мають пріоритет над територіями, то ж зрозуміло, чому на тлі воєнно-політичної ситуації актуальність реінтеграції територій знизилася на користь реінтеграції людей. Враховуючи анонсовані цілі нового відомства з попередньої назви міністерства достатньо було прибрати «тимчасово окупованих територій України», але нова назва набула політичної абстракції.
Важливим аспектом – чому саме міністерство і чому саме зараз – є примара майбутніх виборів, що створює політичні вібрації, які наповнюють владні коридори усвідомленням великої електоральної ваги вимушеної української еміграції. Отже, питання достатньо важливе, щоб новий апаратний орган мав повний набір повноважень та важелів.
Що новому міністерству залишили попередники?
Менше з тим, багато, хто з експертів вважає створення нової бюрократичної структури зайвою. Їхні аргументи полягають в тому, що по-перше, функції нового міністерства будуть дублювати функції, які вже виконують інші державні органи, по-друге, ключові проблеми, вирішення яких може насправді вплинути на мотивацію до повернення (безпека, робота, житло тощо), знаходяться поза межами можливостей одного відомства.
Але маємо факт того, що чинні стратегії не мають суттєвого впливу на мотивацію повертатись, або розвивати українське соціокультурне поле за кордоном. Мабуть треба коротко їх оглянути, щоб зрозуміти який документальний спадок отримає нове Міністерство.
Чинні демографічні стратегії
Окремі дії державного апарату, на кшталт патріотичних закликів або обмежень в отриманні документів за кордоном не мали успіху, хіба що викликали роздратування.
Що ж стосується системних дій, то наразі виконавчі органи керуються низкою документів та планами заходів до них, наприклад Стратегією державної міграційної політики України на період до 2025 року та Стратегією демографічного розвитку України на період до 2040 року. Також МЗС з січня 2024 року анонсує Стратегію по взаємодії з українцями за кордоном, а у квітні було повідомлено, що проєкт Стратегії готовий на рівні МЗС і має бути погодженим з Президентом та іншими виконавчими органами.
Змістовна частина вищенаведених стратегій більше нагадує констатацію поточної ситуації, невтішні прогнози та декларації щодо планів їх покращення.
В текстах цих стратегій визнається, що попри загрози масштабної еміграції, внутрішній міграційний перерозподіл населення має значний потенціал, але відбувається вкрай нерівномірно й хаотично, створюючи дисбаланси регіонального розвитку. Також йдеться про відсутність програм заохочення репатріації та інших інтеграційних механізмів, наприклад, фактична відсутність соціального житла та правова неврегульованість відносин на ринку оренди житла. Водночас інтеграція з ЄС справедливо вважається стимулом до імміграції в Україну.
Автори цих документів доходять до логічного висновку, що негативні міграційні процеси не можливо стримати адміністративним регулюванням, але можна впливати на них через розбудову комунікаційної інфраструктури.
В стратегіях згадується важливість співпраці з громадськими організаціями, але плани заходів передбачають постановку формальних завдань державним органам і не мають переліку конкретних напрямків та програм, до яких мають долучатися суспільні та міжнародні установи.
Отже, нове міністерство має сформувати чіткий перелік таких напрямків та програм для спрямування громадської активності в русло конкретних заходів, які будуть досягати зрозумілих результатів окреслених стратегічним задумом.
Можливі завдання Міністерства
Досі достеменно не відомо увесь перелік конкретних завдань, які будуть поставлені перед Міністерством національної єдності, тому маємо простір для міркувань на відповідну тему.
Очевидно, що першу велику хвилю повернення українців з-за кордону можна очікувати з припиненням війни, але до цього моменту треба бути готовим. Підготовлена політика та стратегія дозволять впливати на збільшення та регулювання такої хвилі. Крім безпекових питань перед повоєнною Україною постане ще низка довгострокових проблем, як-то – робочі місця, відбудова інфраструктури тощо, – від вирішення яких буде залежати динаміка й характер репатріації. Але заходи, які будуть впливати на цей процес вже в найближчий час знаходяться в сфері комунікації з вимушеною українською міграцією з боку державних та суспільних інститутів. Наразі маємо дефіцит такої комунікації.
Найближчим завданням відомства, таким чином, мало б бути створення інформаційної інфраструктури через яку українські емігранти будуть чітко розуміти об’єктивний стан власних перспектив при поверненні на батьківщину, а держава буде бачити реальний стан мотивацій всередині української діаспори.
Отже, перелік завдань новоствореного міністерства можна описати наступним чином:
- Системне проведення соціологічних досліджень та аналіз демографічних показників
- Розробка та впровадження скоординованої комунікаційної політики спрямованої на репатріацію
- Імплементація інформаційної політики та протидія дезінформації
- Налагодження зв’язків між громадами та їх членами, які опинилися за кордоном
- Підготовка та реалізація стратегій реінтеграції репатріантів
- Розбудова мережі українських осередків за кордоном та посилення через неї українського впливу в міжнародному просторі
- Організація українських заходів за кордоном
- Сприяння розвитку транскордонних зв’язків, створених українцями по обидва боки кордону в сферах бізнесу, науки, освіти та культури
- Міжнародна співпраця з європейськими урядами, спрямована на стимулювання українців до повернення
Відтак, міністерство буде міжгалузевим представником всієї української виконавчої влади за кордоном, а значить має опікуватися проблемами українців практично у всіх сферах: юриспруденції, культури, інформаційної політики, економіки, релігії, психологічної та фінансової підтримки, зв’язків з громадами з яких походять емігранти і т. д.
І саме з міжгалузевої природи міністерства походять складнощі його існування та загрози його перспективам.
Складнощі з якими стикнеться нове Міністерство
В силу своєї специфічної природи в діяльності нового міністерства закладені протиріччя.
Суспільні протиріччя
Як державний орган, міністерство не зацікавлено в полегшенні життя емігрантів за кордоном, бо це не стимулюватиме їх до повернення, але ефективна взаємодія з усіма хвилями еміграції, яку анонсував прем’єр, можлива тільки за умови співпраці з якої українці будуть мати користь. Отже нове відомство має створити майданчик, де воно буде впроваджувати інтереси держави щодо закордонного українства, і відстоювати інтереси еміграції перед державою.
За три роки розвиток українського суспільства набув ознак неоднорідності, бо українці по різні боки кордону вже мають різні інтереси, і Міністерству прийдеться це враховувати в своїх стратегіях. В поточній ситуації вже можна окреслити перелік питань, які будуть викликати непорозуміння між українцями, в залежності від їх власної історії під час війни.
Для того, щоб повернути українців треба запропонувати їм конкурентні умови життя й допомогу з боку держави. Але навряд на це є ресурси – в Україні велика кількість тих, хто значно більше потребує допомоги: ВПО, ветерани, люди з інвалідністю, ті, хто втратив рідних та житло. Відтак, емігранти, які перемістилися у безпеку та у відносний комфорт не є тими, про кого держава має піклуватися в першу чергу. Скоріше вони мають подякувати державі за паспорт, через який їм було надано безпрецедентну підтримку. Але, зрозуміло, що це не сильний аргумент для тих, хто не усвідомлює себе громадянином, а швидше резидентом. Але ж країні потрібні й резиденти, бо вже сьогодні в Україні підвищено податки, в тому числі й через те, що значна кількість українців, які живуть наразі за кордоном, не сплачують їх в своїй державі. Відтак, для розбудови відносин між емігрантами та країною треба знайти відповідь на прагматичне питання: що українським резидентам та країні їхнього походження потрібно одному від одного?
Отже міністерству, відстоюючи інтереси емігрантів, потрібно бути пройти поміж крапельками, щоб лінія трирічного поділу по західному кордону, не стала в ментальному полі лінією суспільного розколу.
Протидія суміжних міністерств
Те, що існуючі міністерства не впорались із запуском скоординованої комунікаційної політики щодо закордонного українства не означає, що вони не будуть перехоплювати ініціативу і перетягувати на себе ковдру. Міжгалузевий характер нового відомства передбачає неминуче втручання в зону повноважень суміжних міністерств. Взаємодія з українцями за кордоном – зона відповідальності МЗС; організація культурних заходів – Мінкультури; опікування інтеграцією репатріантів в Україні – Міністерство соціальної політики і т. д.
Ризики абстрактності цілей
Очевидно, що Міністерство національної єдності, в досягнені своїх цілей залежить від низки вирішення фундаментальних завдань в сфері безпеки, культури, економіки, євроінтеграції тощо. Відповідно, якщо перед новим міністерством не буде сформулювані чітко артикульовані цілі, то воно має ризики не-вирішення завдань через їх абстрактність (з назви відомства такий ризик витікає) і може повторити долю попереднього міністерства на тілі якого воно з’явилося.
Бюджетні перспективи
Держбюджет на 2025 рік передбачає фінансування Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України – 1,46 млрд грн, більшість з яких (1,23 млрд грн) має бути спрямована на захист осіб та їх сімей, що зазнали втрат від збройної агресії. Як тепер будуть перерозподілені ці фонди буде витікати з планів нового відомства.
Перспективи міністерства
Складнощі для нового відомства можуть перетворитися на переваги. Саме через те, що в коло завдань Міністерства національної єдності, можна вписати практично усі сфери в яких взаємодіють держава і суспільство, воно може набути статусу над-міністерства в площині розбудови міжнародного українства, репатріації українців та їх реінтеграції.
Перед Міністерством національної єдності відкривається ніша для створення майданчика на якому держава та громадяни розбудовують нову систему прагматичних взаємовідносин, що базується на взаємних інтересах, а не гаслах. Якщо так станеться, то такий розвиток відносин вплине на Україну в цілому.
Електоральний потенціал діаспори також додає балів до перспектив нового міністерства.
Враховуючи, що інтенсивність та кількісна складова міграційних потоків в обидва боки кордону, будуть реагувати на поточний політико-економічний та безпековий контекст, перед Міністерством національної єдності постають завдання, якщо не екзистенційного, то, точно, стратегічного рівня. Від того як спрацює міністерство залежить – з якого боку кордону будуть більш схильні єднатися українці?. І вірогідно, для кожної з цих двох фракцій світового українства має бути окрема стратегія.
- Органи спеціальної (функціональної) компетенції здійснюють керівництво з питань, які мають загальний характер для всіх чи багатьох галузей господарства, соціально-культурного будівництва. Вони координують діяльність галузевих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих органів державної виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчого підпорядкування. До таких органів належать: міністерства, інші центральні органи виконавчої влади (Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Антимонопольний комітет та ін.), а також їх місцеві органи. ↩︎
- Раніше: Голова правління та CEO НАК «Нафтогаз України» (2022—2024), Міністр розвитку громад та територій України (2020—2022) та голова Київської обласної державної адміністрації (2019—2020).
Координував реформу децентралізації, визнану Євросоюзом однією з найуспішніших реформ в Україні, а також реформу державного регулювання у будівництві, відновив реформу корпоративного управління в Групі Нафтогаз. Має понад 20 років досвіду роботи у приватному секторі економіки в Україні та за кордоном — у сферах фінансів, інвестицій, інвестбанкінгу, нерухомості та ІТ. ↩︎
