Document – High employment rates, but low wages: a poverty assessment of Ukrainian refugees in neighboring countries – аналіз даних та написання було здійснено міжвідомчою групою SEIS із секторного аналізу засобів до існування та соціально-економічної інтеграції (SAG)
Висновки і рекомендації
Опитування SEIS 2024 року показує, що, хоча фінансова вразливість біженців з України, які проживають у сусідніх країнах (особливо тих, що входять до Регіонального плану реагування на біженців), за останній рік знизилася, кожен п’ятий усе ще живе з доходом нижче рівня бідності. З урахуванням непропорційно високих витрат на житло, з якими стикаються біженці (переважно через високий рівень власності житла серед місцевого населення), рівень бідності зростає до 40%, що більше ніж утричі перевищує показники приймаючих громад.
Дані також показують, що бідність дуже впливає на умови життя та ризики для захисту. Ця група людей почувається менш захищеною, менш упевненою у тривалості оренди житла, частіше пропускає необхідну медичну допомогу, має більшу частку дітей, які не відвідують місцеві школи та набагато частіше змушена пропускати прийоми їжі через відсутність коштів. Крім того, вразливі групи населення, такі як люди похилого віку та особи з інвалідністю або потребами у психосоціальній підтримці, мають значно вищі показники бідності у порівнянні з біженцями загалом. Ці аспекти важливо враховувати під час розробки державних та гуманітарних програм підтримки.
Зайнятість і далі тісно пов’язана із зниженням рівня бідності, хоча, врешті-решт, саме розмір доходу, який отримують працюючі члени домогосподарств, є найбільш вирішальним чинником. Враховуючи, що частка працездатних біженців, які працюють, наближається до рівнів серед приймаючого населення після подальшого зростання у 2024 році, тепер варто зосередитися на заробітній платі. Дані щодо цього, отримані з показників на рівні домогосподарств, свідчать про те, що біженці в середньому заробляють дві третини того, що отримують місцеві жителі за годину роботи. Низькі премії за вищу освіту та той факт, що близько 60% нинішніх працівників-біженців мають досвід роботи в абсолютно іншій галузі, свідчать про наявність неповної зайнятості та невідповідності навичок. Цю тезу підтверджують майже 35% працевлаштованих біженців у регіоні, які повідомляють про недостатню кількість доступних робочих місць з адекватною оплатою, відсутність позицій, що відповідають їхнім навичкам, або труднощі з визнанням їхніх кваліфікацій. Більше того, приблизно стільки ж зазначають проблему з браком знань місцевої мови, що є добре відомою перешкодою для кваліфікованої зайнятості.
На основі наведених вище висновків рекомендується:
- ✔Урядам, установам розвитку та гуманітарним організаціям враховувати рівень бідності при розробці програм підтримки українських біженців. Якість повсякденного життя, безпеки та рівень доступу до ключових послуг безпосередньо залежать від доходів домогосподарств.
- ✔Застосовувати заходи оцінки рівня бідності, які враховують різницю у витратах на житло між біженцями та місцевим населенням.
- ✔Приділити особливу увагу підтримці працевлаштування біженців відповідно до їхнього рівня кваліфікації, включаючи перехід від низькокваліфікованих робочих місць до більш відповідних. Різниця між рівнем заробітної плати біженців і місцевого населення може стати важливим показником для постійного моніторингу.
Передумови
Минуло більше трьох років від початку повномасштабного вторгнення в Україну — події, яка спричинила найбільшу кризу переміщення в Європі з часів Другої світової війни. Станом на кінець 2024 року в Європі було зафіксовано 6,3 мільйона біженців з України, близько 2 мільйонів з яких знаходяться в десяти країнах, що входять до Регіонального плану реагування на біженців: Болгарія, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Республіка Молдова, Румунія та Словаччина. Цей звіт має на меті оцінити умови життя цієї групи населення на основі даних опитування “Соціально-економічні аналітичні інсайти” (SEIS) за 2024 рік, яке включало відповіді 8 723 домогосподарств, що охоплюють 19 803 особи. Дані за 2023 рік були отримані в результаті аналогічного дослідження, проведеного у 2023 році.
Основні висновки
Рівень бідності серед біженців залишається високим, хоча і покращився у порівнянні з 2023 роком. Дані про еквівалентний наявний дохід за опитуванням SEIS 2024 року свідчать, що трохи більше одного з п’яти біженців (23%), які проживають у регіоні, живуть у бідності. Цей показник майже удвічі перевищує рівень економічної вразливості серед громадян приймаючих країн (12%). У порівнянні з 2023 роком рівень бідності значно зменшився (з 36%), що свідчить про загальне покращення економічного стану українських біженців з часом.
Життя у вразливих домогосподарствах пов’язане з вищими ризиками бідності
Так само, як і минулого року, було встановлено, що члени домогосподарств із вразливостями більш схильні до бідності, ніж загальне населення біженців. Майже половина осіб, які проживають разом із літніми людьми (віком 65+), повідомили про еквівалентний наявний дохід, що нижче порогу бідності. Для осіб, які проживають із членами домогосподарств з інвалідністю або із потребами у психосоціальній підтримці, ці показники становили відповідно 41% і 27%. Водночас було встановлено, що стать голови домогосподарства не має значного впливу на рівень бідності. Домогосподарства зі змішаною гендерною приналежністю (принаймні один чоловік і одна жінка як голови домогосподарства) були пов’язані з вищим доходом, ймовірно, через більшу ймовірність наявності кількох основних джерел доходу в домогосподарстві.
Витрати на житло серед біженців значно перевищують витрати місцевого населення, що вказує на ще більшу диспропорцію у фінансовому благополуччі
На регіональному рівні середня зважена частка місцевого населення, що проживає в орендованому житлі, становила 13% (за даними Євростату). Цей показник різко контрастує з 60% домогосподарств біженців, які повністю сплачують оренду житла, і 21% домогосподарств, які частково її сплачують (згідно з опитуванням SEIS). Витрати на житло як частка наявного доходу були оцінені на рівні 17% для місцевих жителів (включаючи іпотеки) порівняно з 32% для біженців. Це означає, що біженці, в середньому, мають значно меншу частку свого наявного доходу, що залишається для інших потреб. Щоб оцінити масштаби цього ефекту, рівень бідності було перераховано після того, як частину витрат на житло, що перевищує середній національний показник, було безпосередньо віднято від наявного доходу. Цей розрахунок майже подвоїв рівень бідності, піднявши його до 40%.
Республіка Молдова: необхідність корекції витрат на житло в метриках бідності на основі доходів
Дані з Республіки Молдова підкреслюють обмеження метрик бідності, що базуються виключно на наявному доході, оскільки вони не враховують вразливість, пов’язану з володінням активами. На основі лише доходів рівень бідності у 2024 році свідчить про те, що українські біженці мають змогу досягти вищого стандарту життя, ніж місцеве населення, причому тільки 14% живуть за межею бідності, порівняно з 32% молдаван. Це очевидне протиріччя значною мірою зумовлене суттєвою фінансовою підтримкою, яку українці отримали від гуманітарних організацій у 2024 році — 44% від їх загального доходу домогосподарства.
Попри те, що порівняння може натякати на надмірну допомогу, такий підхід не враховує важливий фактор — лише 5% молдаван оплачують орендоване житло, тоді як серед біженців цей показник становить 41%. З урахуванням комунальних послуг витрати на житло оцінювалися на рівні 46% від наявного доходу біженців (включно з гуманітарною допомогою), порівняно з лише 14% для домогосподарств молдаван. По суті, ці дані вказують на те, що біженці використовують всю отриману допомогу для покриття потреб у житлі. Коригування наявного доходу на рівні домогосподарств із урахуванням цих додаткових витрат на житло підвищує рівень бідності серед біженців до 43%, що перевищує показник молдаван.
Бідність пов’язана з суттєво гіршими умовами життя, гіршим медичним забезпеченням, частішим пропуском освіти дітьми та необхідністю пропускати прийоми їжі
Було встановлено, що домогосподарства біженців із членами, які живуть у бідності, частіше повідомляють про те, що не почуваються безпечно, гуляючи наодинці у своїй місцевості після настання темряви (18% проти 10% тих, хто не перебуває в зоні ризику), значно частіше проживають у колективному житлі (27% проти 8%) і відчувають тиск щодо залишення своєї оселі (29% проти 11%).
Так само ті, чий дохід є нижчим за межу бідності, значно частіше повідомляють про відсутність окремих душових чи туалетів, недостатню приватність, неможливість готувати чи зберігати їжу у своїй оселі.
20% респондентів у групі бідності заявили, що не змогли отримати необхідні медичні послуги за останні 30 днів, і приблизно така ж частка повідомила, що змушена була скоротити витрати на необхідне медичне обслуговування (включно з купівлею ліків) через нестачу коштів. Майже половина тих, хто не отримав медичної допомоги, назвали непосильні збори в клініках чи лікарнях однією з головних причин.
Також було виявлено, що діти з домогосподарств із членами, які живуть за межею бідності, значно рідше відвідують школу. Рівень зарахування до місцевих шкіл дітей віком 5–17 років у цій групі склав 72% проти 84% у домогосподарствах із вищим рівнем доходу. Крім того, майже 20% цих дітей не брали участі в онлайн-навчанні, тобто були повністю відсторонені від формальної освіти.
Нарешті, кожне п’яте домогосподарство біженців у групі бідності повідомило, що протягом останнього тижня змушене було скоротити кількість прийомів їжі на день через брак їжі або грошей на її купівлю. Приблизно така ж частка змушена була позичати гроші або покладатися на друзів і родичів хоча б раз за той самий період для підтримки. Майже кожне третє домогосподарство вдалося до скорочення обсягу їжі для дорослих, аби маленькі діти могли поїсти. Коли респондентів запитали про якісну оцінку їхнього рівня доходу, 26% тих, хто живе у бідності, заявили, що цього доходу недостатньо для покриття їхніх потреб у харчуванні, порівняно з лише 3% у групі з вищим доходом.
Зайнятість тісно пов’язана зі значно нижчими показниками бідності, але важливу роль відіграє розмір доходу
Як і у випадку з даними за 2023 рік, нинішнє опитування підтверджує міцний зв’язок між зайнятістю та бідністю. У той час як для осіб, які проживають у домогосподарствах без жодного працевлаштованого члена, рівень бідності становить вражаючі 62%, він знижується до 10% для тих, у кого принаймні одна особа працює. Однак після коригування на надмірні витрати на житло рівень бідності в останній групі зростає до 25%, що більш ніж удвічі перевищує показник серед приймаючого населення. Це свідчить, що хоча зайнятість на рівні домогосподарств біженців є важливою, цього недостатньо для забезпечення гідного рівня життя.
Домогосподарства, які є менш фінансово вразливими, отримують більшу частину свого доходу від зайнятості. Для тих, хто має дуже низький дохід (нижче межі бідності), лише 26% їхнього загального доходу походить від роботи. Цей показник зростає до 67% для тих, чиї доходи визначені як такі, що нижче межі бідності після коригування на витрати на житло, і до 88% для тих, хто живе вище межі бідності.
Розподіл доходів домогосподарств за джерелами та категоріями бідності Дані з графіка порівнюють частку різних джерел доходів у трьох категоріях домогосподарств:
Вищі доходи від зайнятості стали основним фактором зниження рівня бідності з 2023 року
Середній місячний еквівалентний дохід домогосподарств українських біженців у семи країнах, охоплених обома раундами опитування, зріс на 38% порівняно з минулим роком і досяг еквіваленту 763 євро. Це зростання значно перевищило 4% зростання порогу бідності в регіоні за той самий період.
Приблизно 90% зростання доходів домогосподарств біженців можна віднести до збільшення доходів від зайнятості, спричиненого комбінацією зростання рівня зайнятості та заробітної плати. Значно менший, але все ще помітний внесок надійшов від збільшення фінансової підтримки від родин в Україні, хоча цей результат частково може бути артефактом коригування анкети опитування.
Рівень зайнятості біженців значно покращився у 2024 році, наближаючись до показників національного рівня
Рівень зайнятості українських біженців суттєво зріс порівняно з 2023 роком у більшості країн, збільшившись на 9 відсотків за рік до 64% на регіональному рівні. Цей показник зараз лише на 7 відсотків нижчий за еквівалентний зважений середній показник для приймаючого населення (71%).
Зростання зайнятості серед біженців відбулося як за рахунок зниження рівня безробіття, що скоротився з 13% у минулому році до 9% цього року, так і за рахунок залучення нових осіб до ринку праці. Зокрема, рівень участі у робочій силі у 2024 році склав 70%, що майже відповідає еквівалентному показнику для приймаючого населення – 73%.
Як і минулого року, рівні зайнятості демонструють нерівність за віковою групою, статтю, рівнем освіти, наявністю інвалідності та потребами у психосоціальній підтримці.
Інвалідність виявилася фактором, що найбільше впливає на зниження рівня зайнятості, адже цей показник зменшує ймовірність працевлаштування у 2024 році удвічі порівняно із загальною вибіркою. Наявність потреб у психосоціальній підтримці та жіноча стать також були пов’язані із нижчою ймовірністю зайнятості, хоча у значно меншій мірі.
Порівняно з приймаючим населенням, вибірка серед біженців демонструє вищі показники зайнятості у нижчих вікових групах (15-19 і 20-24 років), що, враховуючи дані про бідність, можна трактувати як стратегія виживання у зв’язку з низькими доходами. У старших вікових групах (55-59 і 60-64 років) спостерігається найбільший розрив у рівні зайнятості порівняно з приймаючим населенням, підтверджуючи гіпотезу про те, що людям старшого віку важче інтегруватися на місцевому ринку праці.
У 2024 році в опитуванні було введено нове запитання про рівень володіння місцевою мовою, що підтвердило попередні висновки про сильну кореляцію між мовними навичками та зайнятістю
Респонденти з принаймні середнім рівнем володіння місцевою мовою показали майже вдвічі вищий рівень зайнятості порівняно з тими, хто не має мовних навичок (9% респондентів). Навіть українці з базовим розумінням — обмеженим кількома словами або фразами (28% вибірки) — продемонстрували помітне зростання зайнятості порівняно з тими, хто не володіє місцевою мовою.
Нарешті, на відміну від приймаючого населення, рівні зайнятості біженців були практично однаковими для всіх рівнів освіти вище технічної чи професійної, що свідчить про те, що місцеві ринки праці можуть не надавати значної цінності вищим ступеням освіти. Можливі пояснення включають перепони у визнанні іноземних кваліфікацій та інші бар’єри, які заважають працевлаштуванню на високооплачувані посади (як-от мовні навички, невідповідність кваліфікацій місцевим потребам тощо).
Зарплати також зросли, але залишаються значно нижчими за рівень приймаючого населення
Попри 38% зростання середньозваженої регіональної заробітної плати серед біженців у 2024 році, цей показник все ще залишається на 30% нижчим за рівень місцевого населення. Це означає, що в середньому українці заробляють приблизно дві третини від того, що заробляють місцеві жителі за однакову кількість відпрацьованих годин.
Розрив у заробітній платі особливо помітний, враховуючи рівень освіти українських біженців: понад половина населення працездатного віку мають вищу освіту (ступінь бакалавра або вищий), порівняно з лише 27% серед приймаючого населення.
Згідно з даними Eurostat та оцінками SAG, місцевий житель із вищою освітою може очікувати заробітну плату майже на 80% вищу, ніж особа з тільки базовою середньою освітою. Однак, для українців цей розрив складає лише 16% за даними опитування.
Невідповідність навичок та роботи стає очевидною при аналізі поточного працевлаштування біженців порівняно з їхньою довоєнною зайнятістю в Україні. Приблизно 60% перейшли до абсолютно інших економічних секторів. Це явище більш виражене серед жінок: 63% змінили професійне середовище порівняно з 50% чоловіків. Одне з можливих пояснень цього розриву полягає у більшій частці чоловіків, працевлаштованих до переміщення в таких секторах, як будівництво та IT. Ці сфери часто вимагають менше специфічних для країни кваліфікацій, таких як знання місцевої мови, що сприяє легшій інтеграції у подібні ролі в країні перебування.
Крім того, під час останнього раунду опитування майже 35% працевлаштованих біженців вказали на низьку оплату, нестачу посад, що відповідають їхньому рівню кваліфікації, а також труднощі з визнанням їхніх дипломів як бар’єри для працевлаштування.
Усі ці відповіді також свідчать про невідповідність між кваліфікаціями та працевлаштуванням. Відповідно до висновків про необхідність переходу на посади, не пов’язані з попереднім досвідом роботи, працюючі жінки частіше, ніж чоловіки, повідомляли про вищезгадані бар’єри для працевлаштування. Це підтверджує гіпотезу про те, що жінки можуть частіше стикатися із недозайнятістю.
Методологія
Підхід до збору даних у кожній з країн, включених у звіт, відрізнявся залежно від наявності вибіркових рамок і інформації про розподіл біженців за географічними районами та типами житла. Усі інтерв’ю проводилися особисто. Оскільки ймовірнісна вибірка респондентів не могла бути забезпечена, основною метою було зібрати різноманітну вибірку, яка найточніше відображала б склад населення.
Для регіонального аналізу були застосовані ваги на основі найактуальніших оцінок кількості біженців, які перебувають у кожній країні. Це дозволило більш точно представляти ширше населення біженців регіону.
Були впроваджені відповідні заходи для забезпечення захисту персональних даних і гарантування конфіденційності під час усіх заходів зі збору та обробки даних. Усі обрані учасники надавали згоду, яка була зафіксована, з чіткою інформацією про мету та очікуване використання даних.
За винятком Республіки Молдова, поріг бідності для кожної країни визначався як 50% медіанного еквівалентного доходу (після соціальних трансфертів), про що повідомлялося в даних Eurostat за 2023 рік. Ця цифра була скоригована для 2024 року на основі національних даних про щорічну інфляцію зарплат за третій квартал 2024 року. Оскільки Республіка Молдова наразі не проводить опитування SILC, замість цього використовувався абсолютний поріг бідності, про який повідомляло Національне бюро статистики країни. Рівні бідності приймаючого населення ґрунтувалися на тому самому порозі бідності. За винятком Республіки Молдова, ці показники відповідали рівню ризику бідності (AROP), який повідомляв Eurostat. “Щодо даних опитування, до розрахунків включалися лише ті домогосподарства, які не мали пропущеної інформації про доходи (респондентів просили вказати як джерела, так і суми). Для домогосподарств, які заявляли про відсутність або дуже низький рівень доходів, проводилась імплементація на основі витрат та тривалості перебування в країні перебування. Важливо зазначити, що хоча визначення бідності, яке використовується в даній оцінці, дозволяє проводити порівняння між охопленими країнами (є обмеження щодо Республіки Молдова), воно може не бути безпосередньо порівняльним з іншими дослідженнями, оскільки підходи суттєво відрізняються. Конфігурація анкети, методологія вибірки, обробка даних про доходи (включаючи імплементацію), підхід до еквівалентності доходу та, нарешті, місце розташування порогу бідності у діапазоні доходів мають значний вплив на показники бідності. Для розрахунку заробітної плати біженців чистий дохід домогосподарства від зайнятості було поділено на загальну кількість відпрацьованих годин, зазначених усіма працевлаштованими членами. Ця цифра була зважена за загальною кількістю робочих годин і усереднена для всіх домогосподарств у даній країні (з урахуванням пост стратифікаційних ваг). Результат було перетворено в місячну заробітну плату, припускаючи зайнятість 40 годин на тиждень і 4,33 тижні на місяць. Для порівняння з даними про заробітну плату населення країни проживання чисті зарплати були переведені у їхній валовий еквівалент, використовуючи місцеві податкові регуляції.
Обмеження
Статистична значущість результатів SEIS обмежена невипадковим відбором респондентів. Крім того, використання відбору за зручністю, ймовірно, призвело до збору даних з більшої частки вразливих домогосподарств. Також було зафіксовано високий рівень відмов відповідати на питання, пов’язані з доходами та витратами, що, ймовірно, спричинило упередження через відсутність відповідей. Модуль доходів у SEIS також суттєво відрізнявся від модулів, які використовувались у EU SILC та Обстеженні бюджетів домогосподарств Республіки Молдова, що може обмежити порівняння цих даних із даними населення країн перебування. Варто також зазначити, що в анкетах були незначні відмінності між країнами. Не всі запитання були постійно включені до опитувань на рівні кожної країни, а деякі варіанти відповідей корегувалися індивідуально. Нарешті, опитування проводилось влітку, що збіглося з канікулами як у країнах перебування, так і в Україні. У цей період багато домогосподарств тимчасово відвідували Україну, що ускладнювало доступ до них та створювало труднощі у досягненні цільових показників, особливо в окремих країнах та географічних регіонах.
