Міжнародна організація з міграції Ukraine Response — Regional Analysis — Inclusion Challenges for Refugees from Ukraine (July – December 2024) | Displacement Tracking Matrix
Матриця відстеження переміщень ІОМ (DTM) зібрала дані через опитування серед біженців протягом другої половини 2024 року (з липня по грудень 2024 року) у восьми країнах регіону реагування на Україну.1
Виклики інтеграції впливають не лише на психічне здоров’я та добробут біженців, але також є критичними чинниками їхньої економічної та фізичної стабільності.
Мовні бар’єри заважають біженцям отримувати необхідну медичну допомогу, встановлювати зв’язки із суспільством та використовувати особисті соціальні мережі для пошуку джерел заробітку.
Проблеми психічного здоров’я також є поширеними, оскільки багато біженців стикаються з наслідками травматичних подій, ізоляцією та невизначеністю щодо майбутнього, часто без належної психологічної підтримки. Ці труднощі посилюються складнощами у пошуку стабільної зайнятості.
У результаті їхня інтеграція у приймаючі суспільства ускладнюється, що робить їх вразливими та соціально ізольованими, негативно позначаючись на їхньому здоров’ї та економічному благополуччі.
Досліджуючи, як біженці з України справляються з проблемами доступу до медичних послуг, мовними бар’єрами, труднощами у працевлаштуванні та випадками дискримінації, звіт прагне поглибити розуміння їхнього досвіду та визначити шляхи підтримки.
СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНИЙ ПРОФІЛЬ
ВІК, СТАТЬ ТА РОЗМІР ДОМОГОСПОДАРСТВА
Загальний розмір вибірки (n=6 407) складався з 86% жінок, середній вік яких—44 роки. Чоловіки становили 14% вибірки, середній вік—43 роки.
Найбільша вікова група серед респондентів—30–39 років (33% усіх опитаних), за нею йдуть 40–49 років (27%), 18–29 років (24%), 60 років і старше (16%) та 50–59 років (14%). Переважна більшість і чоловіків, і жінок були молодше 60 років.
Більше половини респондентів (56%) повідомили, що доглядають хоча б одну дитину.
Майже дві третини (65%) проживали в домогосподарствах із двома або трьома членами.
Кожен п’ятий респондент (22%) мав принаймні одну літню людину у своєму домогосподарстві.
Майже дев’ять з десяти (88%) респондентів проживали у місті, де проводилося опитування.
ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ПЕРЕМІЩЕННЯ
Головною причиною, через яку респонденти ухвалили рішення покинути Україну, стала війна—її назвали 90% опитаних.
Другою за значущістю причиною були економічні фактори (20%).
Інші мотивації включали:
- обмежений доступ до основних послуг, таких як медична допомога та освіта (4%),
- возз’єднання з родиною або шлюб (4%),
- продовження вищої освіти або професійного навчання (1%),
Ці дані підкреслюють значний вплив конфлікту, а також економічних та соціальних чинників на рішення біженців щодо переміщення.
ТРИВАЛІСТЬ ПЕРЕМІЩЕННЯ
Загалом середня тривалість переміщення у всіх країнах становить 787 днів (2 роки і 2 місяці).
Респонденти в Естонії перебували у вимушеному переміщенні найдовше—у середньому 969 днів, за ними йдуть респонденти в Угорщині (856 днів) та Словаччині (852 дні).
Найкоротша середня тривалість переміщення зафіксована серед респондентів у Литві—644 дні.
ПРАВОВИЙ СТАТУС
Чотири з п’яти респондентів (83%) мали статус тимчасового захисту, тоді як 12% мали інші форми міжнародного захисту.
Лише 2% були без чинного дозволу на проживання, а 1% мали або дозвіл на довгострокове проживання, або дозвіл на роботу.
ВИКЛИКИ ІНТЕГРАЦІЇ
Біженці з України стикаються з низкою труднощів, які перешкоджають їхній повноцінній участі в житті приймаючих громад.
Основними викликами інтеграції, зазначеними респондентами, є мовні бар’єри, пошук довгострокового житла та фінансові труднощі.
Найчастішою проблемою є мовні бар’єри, які впливають на 37% респондентів у всіх країнах, що брали участь в опитуванні.
Найвищий рівень мовних труднощів спостерігається у Словаччині (42%) та Польщі (41%).
Значні виклики також зафіксовані в Естонії (35%) та Латвії (26%).
Натомість у Литві (5%) та Республіці Молдова (5%) рівень мовних труднощів значно нижчий, оскільки російська є поширеною мовою в обох країнах.
Респонденти віком 50–59 років відчувають мовні бар’єри частіше (46%) порівняно з молодшими (до 49 років) та старшими (60+).
Жінки частіше повідомляють про мовні труднощі (38%), ніж чоловіки (27%).
Новоприбулі біженці мають вищі шанси зазнати мовних бар’єрів: серед тих, хто перебуває в країнах менш як тиждень, 54% назвали це проблемою—найвищий показник серед усіх груп.
Цей рівень дещо знижується з часом, зупиняючись у діапазоні 34–42% серед тих, хто перебуває в країнах понад шість місяців.
Серед тих, хто проживає у країні вже два роки, лише 34% повідомили про мовні бар’єри, що свідчить про поступову адаптацію та покращення мовних навичок.
Довгострокове житло є ще одним значним викликом, який відзначили 36% респондентів.
Найбільші труднощі зафіксовані в Угорщині (92%), далі йдуть Польща (39%), Латвія (23%) та Словаччина (21%).
Респонденти в Республіці Молдова (14%) та Литві (10%) повідомляють про нижчі рівні труднощів із довгостроковим житлом.
Респонденти у віці 30–39 років та 60 і старше частіше стикаються з проблемами житла (40% та 39% відповідно) порівняно з іншими віковими групами (35% і нижче).
Жінки також частіше повідомляють про житло як бар’єр для інтеграції (37%) порівняно з чоловіками (27%).
Аналіз у міжвідомчому багатосекторальному Звіті про потреби (MSNA) за 2024 рік показав, що підтримка житла (через субсидії або допомогу від родичів та друзів) була ключовим фактором для запобігання бідності серед біженців з України.
Житло є більш гострою проблемою для новоприбулих: 59% тих, хто перебуває в країнах менш як тиждень, та 48% тих, хто перебуває менш як місяць, назвали його значним викликом.
Це, ймовірно, пов’язано з труднощами в пошуку стабільного житла після прибуття.
Після першого місяця частка тих, хто повідомляє про проблеми з житлом, стабілізується в діапазоні 33–42%, навіть серед тих, хто проживає в країнах рік і більше.
Одна третина респондентів (33%) назвала фінансові труднощі викликом інтеграції.
Найвищі показники зафіксовані в Угорщині (94%), Латвії (61%) та Республіці Молдова (44%).
Натомість Естонія (29%) та Литва (16%) мають порівняно нижчі показники.
Понад половина респондентів віком 60+ (54%) відчувають фінансові труднощі, порівняно з 30% або менше серед молодших груп.
Подібна частка жінок і чоловіків стикається з фінансовими труднощами як бар’єром інтеграції (33% та 29% відповідно).
Цікаво, що новоприбулі (менше тижня) не повідомляли про фінансові проблеми, що може свідчити про тимчасові механізми підтримки або те, що труднощі ще не проявилися.
Однак серед тих, хто перебуває у країні місяць і більше, рівень фінансових труднощів залишається стабільним—у діапазоні 32–44%.
Це свідчить про те, що від третини до майже половини довгострокових мешканців мають фінансові труднощі, пов’язані з інтеграцією.
НАМІРИ ЩОДО ПОДАЛЬШОГО ПЕРЕМІЩЕННЯ
Переважна більшість респондентів (84%) повідомили, що не планують переїзд до іншої країни протягом наступних шести місяців.
Менша частка (13%) не визначилася, а лише 3% заявили про намір переїхати.
Намір змінити місце проживання є стабільним у різних вікових групах.
Чоловіки частіше повідомляли про плани переїзду (6%) порівняно із жінками (2%).
Серед тих, хто планує переїзд до іншої країни (n=233), 49% сподіваються повернутися в Україну.
Респонденти, які мають намір змінити місце проживання, частіше повідомляють про слабкий або відсутній зв’язок із приймаючою країною (60%) порівняно з тими, хто не планує переїзд (44%).
Цей показник також дещо вищий серед тих, хто поки не визначився зі своїми планами (52%).
Як серед тих, хто планує переїзд, так і серед тих, хто залишається у країні перебування, спостерігається схожий рівень відчуття сильного або дуже сильного зв’язку з громадою (14% і 15% відповідно).
Найбільша частка респондентів із помірним рівнем зв’язку—серед тих, хто не планує переїзд
ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ
Лише три відсотки респондентів зазначають, що відчувають тиск щодо залишення свого житла, тоді як більшість (96%) цього не відчувають. Решта один відсоток не впевнені. Серед респондентів, які відчувають тиск або хочуть залишити своє житло, найпоширенішою причиною є зростання витрат на проживання чи комунальні послуги (93%). Інші причини включають нестачу можливостей працевлаштування в регіоні (2%), напруженість із орендодавцем або сусідами (2%) та інші неуточнені фактори (4%). Решта два відсотки не захотіли відповідати.
Майже три чверті (74%) респондентів зазначили, що ніколи не стикалися з дискримінацією у країні перебування, тоді як 22% повідомляють про досвід дискримінації або нерівного ставлення. Решта чотири відсотки були невпевнені або не захотіли відповідати.
Основними підставами для дискримінації є національність (86%) та мова (27%), за якими слідують стать (6%) та етнічна приналежність (4%). Менше респондентів стикаються з дискримінацією за віком (1%), кольором шкіри чи расою (1%) та інвалідністю (1%).
Крім того, шість відсотків респондентів у всіх країнах визначають дискримінацію як виклик для інтеграції. Респонденти, які зазнали дискримінації, почуваються значно менш пов’язаними із приймаючою громадою — лише 8% повідомляють про надзвичайно або дуже тісний зв’язок порівняно з 16% тих, хто не зазнав дискримінації.
ІНФОРМАЦІЙНІ КАНАЛИ
Майже сім із десяти респондентів отримують інформацію про доступні сервіси підтримки через Telegram (68%), інші соціальні мережі, такі як Facebook, X, WhatsApp та Instagram (66%), а також через знайомих (41%).
SMS або телефонні дзвінки використовують 30% респондентів, тоді як 26% звертаються до новинних сайтів. Волонтери та НУО/громадські організації також є важливими джерелами інформації (25% і 22% відповідно). Менше респондентів покладаються на місцеву владу (5%) або телебачення (1%).
Крім того, 6% респондентів назвали доступність загальної інформації ключовою потребою, що підкреслює важливість доступної та всеосяжної інформації.
Серед респондентів, особи старші 60 років та чоловіки мають дещо вищу потребу в загальній інформації (8% і 9% відповідно) порівняно з молодшими віковими групами (5% і менше) та жінками (5%).
МОВНА ІНТЕГРАЦІЯ
Цей розділ досліджує мовні навички біженців з України через показники використання місцевої мови, рівень володіння у читанні, письмі, говорінні та сприйнятті на слух, а також участь у мовній освіті.
Мовні бар’єри виявилися найбільшою перешкодою для інтеграції — 37% респондентів загалом назвали їх ключовою проблемою. Найбільш виражена ця проблема у Словаччині (42%) та Польщі (41%), а також в Естонії (35%), Латвії (26%) та Угорщині (21%). Водночас, у Республіці Молдова (5%) та Литві (5%) рівень занепокоєння мінімальний, що пов’язано з поширеним використанням російської мови в цих країнах. Це підкреслює необхідність цілеспрямованої мовної підтримки для покращення соціальної інтеграції у регіонах із вищими показниками мовних бар’єрів.
Трохи більше половини (52%) респондентів заявили, що вміють говорити місцевою мовою, тоді як 48% не можуть. 35% респондентів зазначили, що говорять на середньому рівні, причому найбільші показники — у Польщі (39%) та Словаччині (38%), а найнижчий рівень в Угорщині (8%). Високий рівень володіння місцевою мовою є рідкістю — лише 4% говорять “дуже добре”, а 23% “добре”. Обмежене володіння мовою значно поширене: 28% говорять “не дуже добре”, а 10% “зовсім погано”, особливо в Угорщині (63%) та Республіці Молдова (36%).
Практично всі респонденти у Республіці Молдова володіють російською мовою (38% як основною мовою вдома та 61% як другою мовою), яка широко використовується в країні. Тому потреба вивчати місцеву мову (румунську) є менш актуальною. Лише 5% респондентів у Молдові вказали мову як бар’єр для інтеграції.
Старші респонденти повідомляють про нижчий рівень володіння місцевою мовою. Понад половина респондентів старше 50 років не знають мову добре (або зовсім погано), порівняно з менш ніж третиною респондентів молодше 49 років. Старші респонденти також набагато частіше стикаються з проблемами доступу до охорони здоров’я через мовні бар’єри (34% серед 60+ років та 23% серед 50–59 років проти 13–18% серед 18–49 років). Мовний бар’єр серед старших біженців з України підвищує ризик соціальної ізоляції та загроз для здоров’я.
Жінки повідомляють про дещо сильніші мовні навички: 63% можуть говорити місцевою мовою на середньому рівні, добре або дуже добре, порівняно з 50% чоловіків.
Мова сприяє соціальній інтеграції у країнах реагування на ситуацію в Україні. Особи, які говорять місцевою мовою “добре” або “дуже добре”, частіше розділяють прийоми їжі із місцевими громадами порівняно з тими, хто володіє мовою “помірно добре”, “не дуже добре” або “зовсім погано”.
Крім того, респонденти, які говорять “добре” або “дуже добре”, почуваються надзвичайно або дуже тісно пов’язаними із країною тимчасового перебування у два рази частіше, ніж ті, хто оцінює свої навички як “помірно добре”, “не дуже добре” або “зовсім погано”.
Нарешті, респонденти з нижчим рівнем володіння місцевою мовою частіше відчувають тугу за домом — у два рази більше порівняно з тими, хто володіє мовою краще. 13% та 10% респондентів, які говорять “не дуже добре” та “зовсім погано”, повідомляють про відчуття туги, тоді як серед тих, хто володіє мовою “добре”, цей показник становить 6%, а серед тих, хто говорить “дуже добре” — 5%.
Попри загалом низький рівень володіння мовою, дані показують різний рівень участі українських біженців у мовних освітніх ініціативах у країнах, де DTM провів це опитування. Загалом 65% респондентів у певній мірі відвідують мовні курси. Ті, хто не володіє мовою, намагаються її вивчити. Серед тих, хто повідомив, що погано або зовсім не знає мову країни перебування, 47% відвідували мовні курси (найвищий показник у Естонії – 69%).
У різних країнах 27% відвідували мовні заняття, організовані НУО або агентствами ООН, 15% займалися приватно, а 11% навчалися на онлайн-курсах. Кожен десятий респондент відвідував мовну школу, тоді як варіанти, такі як Міграційні ресурсні центри ІОМ (MRCs)/Міграційні інформаційні центри (MICs) (8%) та заняття, організовані міграційними органами (4%), мали обмежений рівень залучення (за винятком Угорщини та Естонії). Значна частка (35%) повідомила, що взагалі не відвідувала мовних курсів, особливо в Угорщині (74%) та Республіці Молдова (70%), що свідчить про різну доступність мовної освіти в регіонах.
Примітно, що понад кожен четвертий респондент (26%) загалом визначає мовні курси як одну зі своїх основних потреб. Найвищий попит на мовні курси зафіксовано в Естонії (38%) та Румунії (28%), а також у Польщі (27%), Литві (26%) та Словаччині (26%). Навпаки, лише 21% респондентів в Угорщині повідомили про потребу у мовних курсах, незважаючи на низький рівень володіння місцевою мовою.
Попри загалом слабші мовні навички серед старших респондентів, лише 15% осіб віком 60 років і більше заявили про потребу у мовних курсах, тоді як серед молодших вікових груп цей показник значно вищий: 29% серед осіб 50–59 років, 29% серед 40–49 років, 32% серед 30–39 років та 23% серед 18–29 років.
Хоча деякі українські біженці мають доступ до мовної освіти, значні бар’єри залишаються, особливо у Словаччині та Польщі. У таких країнах, як Естонія та Польща, високий попит на курси підкреслює необхідність розширення мовної підтримки. Однак багато біженців стикаються з проблемами, такими як обмежена доступність у сільській місцевості, незручний графік занять, високі витрати та відсутність курсів, які виходять за межі рівня початківця (A1–A2).
ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ
СТАТУС ЗАЙНЯТОСТІ
Більшість респондентів (64%) мали певну форму зайнятості в другій половині 2024 року, включаючи щоденних працівників, повну та часткову зайнятість, самозайнятість та дистанційну роботу на роботодавця з України. Один із десяти (9%) є безробітним і шукає роботу. Ще, близько чверті (26%) неактивні на ринку праці, включаючи тих, хто безробітний і не шукає роботу, студентів, пенсіонерів, осіб, які доглядають за сім’єю, перебувають у декретній відпустці тощо.
Респонденти, які перебувають у країні перебування довше, мають вищий рівень зайнятості. Наприклад, серед тих, хто перебуває від 1 до 3 місяців або більше, рівень зайнятості становить близько 63–70%, порівняно з 51% серед тих, хто перебуває менше місяця. Безробіття (як активне, так і пасивне) є більш поширеним серед найновіших прибулих, зокрема серед тих, хто перебував менше тижня (53% у сумі безробітних), порівняно з 7–10% безробітних, які шукають роботу серед тих, хто перебуває більше місяця. Це свідчить про те, що тривалість перебування у країні відіграє роль у стабілізації зайнятості, найімовірніше, завдяки додатковому часу на пошук роботи, набуття місцевої мови та, можливо, кращого доступу до мереж, послуг чи ринків праці з часом.
Задоволеність зайнятістю має тісний зв’язок з показниками соціальної інтеграції. Відчуття задоволеності роботою значно варіюється залежно від сектора, що відображає різний рівень задоволеності серед респондентів. Сектори транспорту та зберігання, а також інформації та комунікацій демонструють відносно високий рівень задоволеності: 24% і 21% респондентів відповідно повідомили, що вони дуже задоволені, і жоден респондент у цих секторах не вказав, що він дуже незадоволений.
Навпаки, у сфері інших послуг спостерігається найвищий рівень незадоволеності: 43% працівників дуже незадоволені, а лише 5% — дуже задоволені. Аналогічно, у секторах освіти та мистецтва, розваг і відпочинку зафіксовані високі рівні незадоволеності (20% і 18% відповідно) та низький рівень задоволеності. У виробничому секторі спостерігається більш збалансоване, але загалом нейтральне сприйняття, причому більшість показників зосереджені навколо середнього рівня задоволеності.
Респонденти відчувають схожий рівень зв’язку з країною перебування незалежно від їхнього статусу зайнятості. Однак ті, хто працює, набагато частіше спільно харчуються з місцевою громадою, ніж безробітні, які шукають роботу, або ті, хто неактивний: 58% зайнятих респондентів спільно харчуються з місцевими мешканцями хоча б раз на місяць, порівняно з 34% безробітних і 32% неактивних респондентів. Неактивні респонденти також частіше відчувають тугу за домівкою (14%) порівняно з зайнятими (7%) та безробітними українцями, які шукають роботу (5%).
Серед тих, хто неактивний на ринку праці, респонденти, які мають обов’язки з догляду або перебувають у декретній відпустці, значно меншою мірою відчувають зв’язок з місцевою громадою (72% і 58% відповідно повідомили про відсутність або слабкий зв’язок), порівняно зі студентами (26%) і пенсіонерами (41%). Ті, хто має обов’язки з догляду, також повідомляють про тугу за домівкою у вищих пропорціях (21%, порівняно з 13% пенсіонерів, 13% осіб у декретній відпустці та 9% студентів).
ПЕРЕШКОДИ ДО ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
Загалом пошук роботи в країні перебування є складним завданням для 37% опитаних українців (вони охарактеризували пошук роботи як дуже або помірно складний). Для порівняння, лише 12% знаходять ринок праці дещо або дуже легким для навігації. Понад третина респондентів (35%) не впевнені у доступності ринку праці, тоді як 15% вважають перспективи працевлаштування ні складними, ні легкими. Решта 1% респондентів не захотіли відповідати. Ці загальні тенденції, звичайно, суттєво варіюються між країнами. Найбільші труднощі спостерігаються в Латвії, де 76% респондентів описують пошук роботи як дуже або помірно складний, за ними йдуть Угорщина (67%) та Литва (41%). Навпаки, респонденти в Естонії (31%), Словаччині (18%) та Румунії (15%) частіше знаходять роботу дещо або дуже легко порівняно з іншими країнами.
Найпоширенішою перешкодою при пошуку роботи є мовний бар’єр, про що повідомили 55% респондентів у всіх опитаних країнах. Особливо гостро ця проблема стоїть в Угорщині (88%), Румунії (70%), Польщі (54%) та Литві (53%). Серед тих, хто вказав мову як проблему інтеграції, 75% також назвали її бар’єром до працевлаштування. Регіональний аналіз у 2025 році в рамках міжвідомчого дослідження соціально-економічних показників (SEIS) також виявив, що мовний бар’єр є значною перешкодою для працевлаштування, показуючи, що навіть українці з базовим розумінням мови частіше мали роботу.
Ще однією суттєвою перешкодою є невизнання кваліфікації (21%), при цьому найвищі показники спостерігаються в Латвії (38%) та Польщі (29%). Відсутність доступних робочих місць у регіоні також назвали однією з причин 19% респондентів, особливо в Латвії (53%), Республіці Молдова (53%) та Словаччині (27%). Крім того, сімейні обов’язки, зокрема догляд за дітьми або літніми членами сім’ї, є перешкодою для 17% респондентів, особливо в Словаччині (29%). Відсутність інформації про доступні вакансії повідомили 11% респондентів у всіх опитаних країнах, з найвищими показниками в Литві (28%). Проблеми зі здоров’ям (7%) відзначили 16% респондентів у Латвії та 11% у Республіці Молдова. Дискримінацію (6%) також визначили як перешкоду: вона впливає на 24% респондентів у Литві, 7% у Словаччині та 2% у Латвії.
Труднощі з отриманням доходу часто перетинаються з проблемами інтеграції та, ймовірно, їх ускладнюють. Респонденти, які повідомляють про принаймні одну проблему інтеграції, мають більші труднощі з пошуком роботи (46% вважають його помірно або дуже складним, і лише 8% — дуже або помірно легким), порівняно з тими, хто не відчував проблем інтеграції (22% — складно, 27% — легко). Ці висновки схожі для різних вікових груп.
Зокрема, жінки, які стикаються хоча б з однією проблемою інтеграції, мають трохи більше труднощів із пошуком роботи (48% вважають його помірно або дуже складним), ніж чоловіки, які стикалися з проблемами інтеграції (39%).
Цей аналіз висвітлює різноманітні труднощі з працевлаштуванням, з якими стикаються респонденти в країнах перебування, при цьому мовний бар’єр та невизнання кваліфікації є найвагомішими проблемами. Крім того, 23% респондентів регіонально визначили підтримку у працевлаштуванні та пошуку роботи як головну пріоритетну потребу, а 14% наголосили на необхідності навчання і підготовки дорослих. Ці особи повідомляють про наявність хоча б однієї проблеми інтеграції частіше, ніж ті респонденти, які не потребують підтримки в освіті та працевлаштуванні. Ці висновки підкреслюють важливість надання цільової допомоги, щоб допомогти людям вирішити їхні конкретні потреби та ефективніше інтегруватися у ринок праці.
МЕТОДИ ПОШУКУ РОБОТИ
Біженці з України покладаються на особисті мережі для пошуку та отримання роботи. Двоє з п’яти (40%) використовували особисті контакти для пошуку поточного місця роботи, причому ця тенденція особливо помітна в Угорщині (75%), Республіці Молдова (50%), Естонії (42%) та Литві (39%). Жінки та особи віком 40–59 років мали більший успіх у пошуку роботи через особисті зв’язки.
Онлайн-портали вакансій стали другим за популярністю методом, який використовували кожен п’ятий респондент (20%), особливо в Словаччині (36%) та Республіці Молдова (34%), тоді як Угорщина продемонструвала значно нижчий рівень використання (4%). Українські агентства зайнятості також були важливим ресурсом, якими скористалися 11% опитаних, особливо в Румунії (20%) та Литві (15%), тоді як у Республіці Молдова (6%), Естонії (2%) та Словаччині (2%) рівень використання був нижчим. Соціальні мережі, такі як Facebook, використовували 7% респондентів для пошуку роботи, причому найвищий рівень використання був в Угорщині (13%) та Латвії (13%). Крім того, 8% респондентів розпочали власний бізнес, з найвищими показниками в Латвії (15%), Литві (13%) та Румунії (12%).
Респонденти, які знайшли роботу через особисті мережі, соціальні платформи або започаткували власний бізнес, почуваються більш інтегрованими в місцеву громаду (від 27% до 32% вважають себе дуже або надзвичайно інтегрованими) порівняно з тими, хто використовував портали вакансій та українські агентства зайнятості (20% і 22% відповідно). Також ті, хто започаткував власний бізнес або знайшов роботу через особисті контакти, частіше спільно харчуються з місцевими мешканцями (23% і 19% відповідно хоча б раз на місяць) порівняно з тими, хто користувався порталами вакансій, агентствами зайнятості та соціальними мережами (15%, 13% і 16% відповідно).
Серед респондентів, які на момент опитування були безробітними та шукали роботу, найпоширенішими методами пошуку були розсилання резюме (46%), використання онлайн-порталів вакансій (44%) та покладання на особисті контакти (41%), такі як друзі, сім’я та співвітчизники. Крім того, 38% зверталися по допомогу до національної служби зайнятості, а 34% використовували соціальні платформи, такі як Facebook, Viber та Telegram, для пошуку робочих можливостей. Тридцять відсотків відвідували мовні курси, часто як ключову вимогу для працевлаштування, тоді як 8% брали участь у курсах підвищення кваліфікації чи професійного навчання. Менша кількість респондентів зверталася по допомогу до ІОМ (6%) або користувалася послугами агентств зайнятості в країні перебування (5%).
ВКЛЮЧЕННЯ ДО СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
ДОСТУП ДО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
Доступ до медичних послуг залишається значною проблемою, при цьому 35% респондентів називають довгі черги та очікування основним бар’єром, за якими йдуть мовні труднощі (20%) та фінансові питання (13%). Хоча менша кількість людей повідомила про такі проблеми, як брак документації, дискримінація чи транспортні труднощі, ці фактори все ж сприяють загальній тенденції до обмеженого та часто недоступного медичного обслуговування для багатьох.
Загалом 27% респондентів у досліджених країнах вважають, що звернутися до лікаря у країні перебування помірно або дуже легко, особливо в Естонії (40%). Троє з десяти (30%) мали нейтральну оцінку (вважаючи це ні легким, ні складним процесом).
Ще 27% описують доступ до лікаря як помірно або дуже складний, особливо в Латвії (41%) і Словаччині (40%). Меншість (17%) зазначила, що не знає, наскільки складно або легко звернутися до лікаря, з найвищим показником у Румунії (33%).
Літні респонденти мають більше труднощів у доступі до лікаря: третина (33%) осіб віком 60–69 років і 31% осіб у віці 50–59 років описали це як помірно або дуже складний процес. Більший відсоток жінок порівняно з чоловіками також відчувають труднощі при зверненні до лікаря.
Результати показують, що мовний бар’єр є суттєвою проблемою у доступі до медичних послуг, про що повідомив кожен п’ятий респондент у досліджених країнах. Найгостріше ця проблема проявляється в Угорщині (47%), Румунії (32%) та Польщі (19%), тоді як у Латвії (7%) та Республіці Молдова (1%) ці показники є нижчими. Мовний бар’єр у сфері охорони здоров’я особливо високий серед літніх біженців (34% респондентів старше 60 років і 23% респондентів віком 50–59 років) порівняно з молодшими біженцями (від 13% до 18% для вікових груп 18–49 років), а також дещо більш виражений серед жінок.
Аналіз показує, що 79% респондентів зареєстровані у сімейного лікаря, при цьому найвищі показники реєстрації спостерігаються в Угорщині (99%), Польщі (88%), Естонії (78%), Латвії (76%) і Словаччині (71%). З іншого боку, 21% респондентів не зареєстровані у сімейного лікаря, причому найвищі показники незареєстрованих спостерігаються в Румунії (61%), Литві (39%) та Республіці Молдова (31%).
Мова не здається значним чинником, що впливає на здатність біженців зареєструватися у сімейного лікаря; як ті, хто вважає мову бар’єром інтеграції, так і ті, хто не стикався з мовними труднощами, мають подібний рівень реєстрації у сімейного лікаря (86% і 83% відповідно).
Ті, хто мав труднощі з інтеграцією, повідомляють з подібною частотою, що доступ до медичних послуг є дуже або помірно легким. Однак вони частіше зазначають, що доступ є складним або дуже складним, тоді як ті, хто не стикався з проблемами інтеграції, частіше дають нейтральну оцінку цьому питанню.
ПСИХОЛОГІЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ
Шістнадцять відсотків респондентів або членів їхніх домогосподарств зверталися за підтримкою у сфері психічного здоров’я після прибуття в країну перебування, з яких 7% отримували послуги від ІОМ. Однак восьмеро з десяти респондентів (84%) не зверталися за психологічним консультуванням.
Психологічне консультування було визначене як пріоритетна потреба 14% респондентів, що підкреслює важливість послуг з підтримки психічного здоров’я. Усі групи повідомляють про схожий рівень зв’язку з країною перебування (як ті, хто отримував консультування, так і ті, хто не отримував; а також ті, хто визначив його як потребу, і ті, хто не визначав).
СОЦІАЛЬНА ТА ПСИХОЛОГІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ
Соціальна інтеграція є критично важливим аспектом у вирішенні проблеми переміщення біженців. У цьому розділі розглядається соціальна інтеграція через кілька ключових змінних: відчуття зв’язку з країною перебування та туги за домівкою, частота міжособистісних контактів з місцевою громадою та наміри щодо майбутнього місця проживання.
Респонденти розділилися щодо свого відчуття зв’язку з країною перебування. Половина всіх респондентів відчували від помірного до сильного зв’язку з країною перебування, тоді як 45% відчували слабкий або відсутній зв’язок.
Регіональні відмінності є очевидними: у Республіці Молдова та Угорщині загалом повідомили про вищі показники відчуття зв’язку (90% і 96% відповідно відчували від помірного до сильного зв’язку). Чоловіки, а також респонденти віком понад 50 років, загалом відчували менший зв’язок порівняно з загальною вибіркою.
Чим довше респонденти перебувають у країні перебування, тим сильніше стає їхнє відчуття зв’язку з нею. Серед тих, хто перебуває менше тижня або місяця, більшість повідомляють про відсутність або слабкий зв’язок (наприклад, 25% і 24% «не відчувають зв’язку»), а рівень «дуже близьких» або «надзвичайно близьких» відповідей залишається низьким.
Зі збільшенням тривалості перебування—особливо від 1 до 3 місяців—спостерігається помітне зростання показників помірно та дуже близького зв’язку. Наприклад, серед тих, хто перебуває 3–6 місяців, 35% повідомляють про помірно близький зв’язок, а 10%—про дуже близький. Ця тенденція зберігається серед груп, що перебувають 1 рік і 2 роки, де спостерігається найвищий рівень зв’язку: 37% і 36%—помірно близький, а 14%—дуже близький для групи, що перебуває 2 роки. Загалом ці дані підтверджують ідею, що час перебування в певному місці сприяє формуванню соціальних або емоційних зв’язків, хоча навіть за більш тривалого перебування надзвичайно близький зв’язок залишається рідкістю.
Чверть респондентів (26%) повідомляють, що часто або завжди відчувають себе чужими у країні перебування, тоді як третина почувається так час від часу, ще чверть—рідко, а 13%—ніколи. Жінки частіше почуваються чужими (28%) порівняно з чоловіками (18%).
Відчуття віддаленості також змінюється залежно від віку: 40% літніх респондентів повідомляють про слабкий або повністю відсутній зв’язок із місцевою громадою часто або завжди, порівняно з 34% людей віком 50–59 років, 23% віком 40–49 років, 24% віком 30–39 років і 20% віком 18–29 років.
Половина українських респондентів спільно харчуються з місцевою громадою у країні перебування хоча б раз на місяць. Майже половина (47%) ніколи або рідко це робить, а 3% не відповіли. Літні респонденти набагато рідше спільно харчуються порівняно з молодшими: понад половина (53%) людей віком 60+ та 49% респондентів віком 50+ повідомили, що ніколи не ділять трапези з місцевою громадою, порівняно з 41% серед людей 40+, 36% серед людей 30+ та 34% серед респондентів віком 18–29 років. Чоловіки й жінки спільно харчуються приблизно з однаковою частотою.
«Я вже адаптувалася тут. Мій син спробує вступити до місцевого університету. Я відкрила власний бізнес.»
41-річна жінка, яка живе в Польщі.
Чим довше люди перебувають у країні перебування, тим більше ймовірності, що вони регулярно ділять трапези з місцевими мешканцями. Серед найновіших прибулих (наприклад, тих, хто перебуває менше тижня або місяця) вражаючі 78–83% повідомляють, що ніколи не ділять трапези. Однак із збільшенням тривалості перебування цей відсоток поступово зменшується—до 31% серед тих, хто перебуває вже 2 роки. Водночас частота спільних трапез (щотижня або щодня) зростає з часом: лише 8% найновіших прибулих (менше місяця) повідомляють про щотижневі або частіші спільні трапези, порівняно з 26% серед тих, хто перебуває вже 2 роки.
Новоприбулі до країни перебування не завжди повідомляють про найвищий рівень відчуття виключеності («чужий»)—фактично, серед тих, хто перебуває менше тижня, незвично високий рівень відповідей «не знаю» (35%), що може свідчити про невизначеність або обмежений соціальний досвід. Серед тих, хто перебуває менше місяця, 27% заявляють, що ніколи не почуваються чужими—найвищий такий показник серед усіх груп. Цікаво, що люди, які перебувають довше (1–2 роки), частіше повідомляють про відчуття себе «інколи» або «часто» чужими (36% і 19% відповідно). Крім того, відносно стабільні показники «завжди» почуватися чужим (від 7% до 15%) у всіх часових категоріях показують, що певна група людей постійно стикається з труднощами інтеграції, незалежно від тривалості перебування. Таким чином, це почуття не є просто питанням часу—довше перебування не гарантує повної соціальної інтеграції, а середньо- та довгострокові групи можуть стикатися зі складнішими або глибше вкоріненими соціальними бар’єрами.
Респондентів також запитували про те, де вони хотіли б жити в майбутньому. Невизначеність була домінуючою темою щодо майбутніх перспектив: 44% опитаних у всіх країнах сказали, що не знають, при цьому найвищі показники спостерігалися в Республіці Молдова (69%) та Угорщині (60%). Помітні 24% висловлюють чітке бажання переїхати до іншої країни у майбутньому замість того, щоб залишатися в поточній країні, особливо в Румунії (39%) та Словаччині (23%). Вісім відсотків зазначили, що «ймовірно» хотіли б переїхати до іншої країни. Навпаки, 17% респондентів у всіх досліджених країнах заявляють, що «ймовірно» хотіли б жити в країні перебування до кінця життя, особливо в Литві (27%) та Угорщині (24%). Лише 5% респондентів у всіх країнах висловили остаточне бажання залишитися у країні перебування назавжди, і міграційні уподобання значно варіюються між регіонами. Решта 1% воліли не відповідати.
МЕТОДОЛОГІЯ
Цей звіт базується на опитуваннях, проведених у рамках Матриці відстеження переміщення (DTM) Міжнародної організації з міграції (ІОМ) у 8 з 10 країн, включених до Регіонального плану реагування щодо України у 2024 році.
5 сусідніх з Україною країн—Угорщина, Польща, Республіка Молдова, Румунія та Словаччина. 3 додаткові європейські країни—Естонія, Латвія та Литва—були особливо впливові через прибуття біженців з України після початку широкомасштабного вторгнення у лютому 2022 року. Ці країни переважно приймали українців, які прибули через Російську Федерацію або Білорусь, включаючи осіб з окупованих територій.
Аналіз, представлений у цьому звіті, базується на даних, зібраних у період з липня по грудень 2024 року мережею з 42 анкетувальників (80% жінок, 20% чоловіків), з різними часовими рамками та спеціалізованими інструментами опитування, адаптованими до контексту та потреб кожної країни. Зокрема, змінні та показники були взяті з Регіонального опитування з питань інтеграції, проведеного в Угорщині, Республіці Молдова, Румунії, Естонії, Латвії та Литві, з Польського опитування з питань інтеграції та з Опитування з оцінки потреб мігрантів (MINAS), проведеного у Словаччині. Підхід до вибірки, основні визначення та характеристики інструментів опитування дозволяють порівнювати дані на рівні країн.
У всіх випадках цільовою групою опитування були дорослі біженці з України та громадяни третіх країн (TCNs) віком від 18 років і старші, які на момент опитування проживали в країні проведення дослідження та не брали участі в аналогічному опитуванні протягом останніх трьох місяців.
Перед початком польових робіт усі анкетувальники пройшли навчання ІОМ щодо стандартів DTM, використання додатка Kobo, підходу ІОМ до захисту та підтримки мігрантів, етики збору даних, а також надання інформації та механізмів перенаправлення.
Респондентів відбирали за методом простої випадкової вибірки на визначених локаціях, зокрема у пунктах роздачі гуманітарної допомоги, інформаційних та громадських центрах, центрах розміщення, офісах ІОМ та транзитних пунктах. Кількість респондентів у кожній країні варіювалася залежно від відмінностей у стратегіях вибірки та типах охоплених локацій.
Опитування було анонімним і добровільним. Очні інтерв’ю проводилися лише за згодою респондента, який міг зупинити опитування в будь-який момент.
Анкета була доступна українською, російською та англійською мовами. Переважну мову визначав сам респондент. Всі відповіді перевірялися на наявність систематичних проблем анкетувальником, і цей процес не виявив жодних проблем. У цьому звіті враховувалися лише повністю заповнені анкети.
РЕАЛІЗАЦІЯ НА РІВНІ КРАЇН
Загальна вибірка включала 6 407 дорослих громадян України, які проживають у країнах реагування на ситуацію в Україні та були переміщені після 1 січня 2022 року. Понад половина респондентів (56% або n=3 528) мали дітей у своєму домогосподарстві, а 44% респондентів (n=2 879) — ні.
Регіональні висновки складаються з усереднених значень по всіх країнах. Результати зважені відповідно до кількості осіб із тимчасовим захистом (TЗ) у кожній країні згідно з даними Eurostat за період збору даних. Усі висновки є індикативними та не є статистично репрезентативними для загальної популяції переміщених осіб.
ОБМЕЖЕННЯ
Методика вибірки не ґрунтувалася на перевірених даних щодо кількості біженців з України та громадян третіх країн (TCNs), які проживають у різних регіонах (областях, районах) кожної країни, де проводилися опитування. Це пов’язано з обмеженою доступністю порівняльної базової інформації між країнами. Географічне охоплення анкетувальників та вибір місць збору даних включали більшість основних пунктів прибуття, транзиту та призначення, а також інформаційні та громадські центри, приміщення НУО, громадські та комерційні простори, колективні центри. Хоча результати не можна вважати репрезентативними, внутрішня узгодженість даних у кожній країні та на регіональному рівні свідчить про практичну цінність отриманих висновків.
Попри всі спроби охопити всі типи профілів біженців з України, які проживають у досліджених країнах, реальність польових робіт стикалася з різними рівнями доступності різних місць, а також із тим, наскільки можливо було залучити людей, які могли комфортно витратити близько 20 хвилин на відповіді на анкету, залежно від їхніх особистих обставин. Інші фактори також відіграють роль, зокрема час доби, період року та умови в конкретному місці, такі як зміни в організації транзитних і приймальних центрів, погодні умови, святкові періоди тощо.
- Основна увага цього звіту зосереджена на викликах інтеграції 6 407 дорослих громадян України, які були вимушено переміщені внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 року, в країнах прийому: Естонії (n=1 479), Угорщині (n=112), Латвії (n=222), Литві (n=561), Польщі (n=1 213), Республіці Молдова (n=1 978), Румунії (n=511) та Словаччині (n=331). Результати зважені відповідно до кількості утримувачів тимчасового захисту (TЗ) за даними Євростату в кожній країні протягом періоду збору даних.
Результати округлені до найближчого цілого числа, а деякі питання передбачають можливість декількох відповідей, тому загальні підсумкові показники можуть бути нижчими або вищими за 100 відсотків. ↩︎
