Українські мігранти на ринку праці Німеччини і Данії: різні підходи та результати
Станом на травень 2025 року частка працевлаштованих українців у Німеччині становила майже 35% — один із найнижчих показників серед країн Європи. Однією з головних перепон для інтеграції на ринку праці називають складність опанування німецької мови. Це виглядає цілком логічно, адже в сусідніх Польщі та Чехії, де мовний бар’єр для українських вимушених мігрантів значно нижчий, рівень працевлаштування сягає 60–70%.
Водночас існують країни, де мова є не менш — а іноді й більш — складною для українців, ніж у Німеччині. Наприклад, у Данії рівень працевлаштування українських біженців лише трохи поступається чеському.
Ба більше, вже в серпні 2022 року цей показник у Данії (38,35%) перевищував рівень зайнятості українців у Німеччині станом на травень 2025 року (34,9%).
Це свідчить, що мовний бар’єр — важливий, але не єдиний чинник інтеграції на ринку праці.
Завдяки активнішій інтеграції українців на ринку праці Данії, частка наших громадян, які отримували соціальну допомогу для самозабезпечення, за три роки скоротилася з 83,84% (травень 2022) до 25,63% (травень 2025).
На відміну від Данії, в Німеччині кількість українців, які отримують соціальну допомогу, залишається стабільно високою. Окрім помірних результатів працевлаштування, на це впливає також триваючий приплив нових українських мігрантів — переважно з інших країн Європи.
Якщо порівнювати грошові соціальні виплати, які отримують безробітні (або з низьким рівнем доходів) українці у Німеччині та Данії, то на перший погляд може здатися, що розмір допомоги в Данії є вищим. Проте, на відміну від Німеччини, де соціальні виплати не оподатковуються, у Данії більшість таких виплат підлягає оподаткуванню (приблизно 36 %). Це суттєво знижує їх фактичний розмір і робить Німеччину більш привабливою з точки зору чистого доходу.
До нижчих фактичних виплат у Данії порівняно з Німеччиною додається й вища вартість життя.
За даними порталу Expatistan, який агрегує ціни на житло, продукти, транспорт, медичні послуги та розваги, вартість життя у Копенгагені на 38% вища, ніж у Берліні.
Цю тенденцію підтверджує й інший авторитетний ресурс — Numbeo, який також фіксує суттєво вищий рівень витрат у Данії порівняно з Німеччиною.
Якщо перейти від коефіцієнтів до конкретних цін на схожі товари та послуги, то, наприклад:
- вартість пального в Данії на 10–15% вища, ніж у Німеччині;
- продукти харчування дорожчі на 10–50%, залежно від категорії;
- місячний абонемент на громадський транспорт у Копенгагені коштує приблизно вдвічі більше, ніж аналогічний у Берліні.
Менші виплати та вища вартість життя вже самі по собі є вагомим стимулом для якнайшвидшого працевлаштування в Данії.
Водночас важливу роль відіграють і суттєві відмінності в інтеграційних підходах між Данією та Німеччиною. Іноземні громадяни з тимчасовим захистом, які отримують соціальну допомогу в Данії, зобов’язані підписати з місцевим муніципалітетом інтеграційний контракт.
За умовами цього контракту, особа зобов’язується:
- відвідувати курси данської мови;
- активно шукати роботу;
- проходити практику або навчання;
- брати участь у програмах адаптації.
У разі невиконання умов контракту соціальна допомога — як грошова, так і житлова — може бути зменшена або повністю скасована.
Таким чином, у Данії діє досить жорсткий підхід: якщо хочеш отримувати підтримку, маєш дотримуватись умов, спрямованих на якнайшвидше працевлаштування та самозабезпечення.
Німеччина, навпаки, обрала більш «лагідну» модель інтеграції:
- відвідування інтеграційних курсів (в т.ч. вивчення німецької мови) є добровільним (в окремих випадках Jobcenter може призначити обов’язкові заходи інтеграції);
- низька активність на ринку праці не призводить до скорочення чи скасування основної соціальної допомоги Bürgergeld.
Такий більш комфортний формат інтеграції в Німеччині передбачає, що українські біженці спочатку опановують місцеву мову, а вже потім шукають роботу, яка відповідає їхній освіті та кваліфікації.
І це могло б працювати ефективніше, якби не складнощі з визнанням (нострифікацією) українських дипломів і спеціальностей.
Таким чином, хоча інтеграційні моделі Данії та Німеччини суттєво відрізняються — одна передбачає обов’язкову участь з санкціями, інша базується на добровільності — обидві стикаються з однаковими викликами: мовний бар’єр, складна процедура визнання дипломів, обмежений доступ до професійної освіти. У результаті, навіть через три роки після початку повномасштабного вторгнення, більшість українських біженців у цих країнах все ще зайняті на низькооплачуваних і низькокваліфікованих позиціях.
