Із серії “Мережеві фрагменти України”
Що можна зрозуміти про українців, читаючи стрічки закордонних мережевих груп
‘COMEBACKUA’ провели пілотне дослідження українських закордонних груп, створених в соціальних мережах. Про саме дослідження можна прочитати в матеріалі “Мережеві фрагменти України”. В трьох частинах описуються погляди українців на нові умови життя за кордоном та особливості їхнього спілкування в цифровому просторі.
Чим далі один від одного знаходяться співбесідники, тим більше можна собі дозволити і тим емоційніша між ними розмова. Може тому дискусії в інтернеті найбільш запеклі. Відвертість, притаманна мережевій комунікації, дозволяє побачити справжню думку і дослідити сплески емоційного поля, як реакцію на певні теми і наративи. Така відвертість часто виглядає, м’яко кажучи, не гарно. Культура комунікації українців далека від досконалості – їм вдається перекрикувати один одного навіть в цифрових чатах.
Отже, учасники мережевих груп самі про себе все розкажуть.
* пряма мова, зі збереженням лексичних і граматичних особливостей
ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАЦІЇ
В мережевій групі немає чіткої структури або розлогого меню. Стрічка постійно рухається, поновлюючись постами, тематика яких формується за правилами генератора випадкових чисел. Тому, коли відвідувачу групи треба щось з’ясувати, йому легше написати пост і спитати про своє, ніж займатися пошуком потрібної інформації в попередніх постах. Тож питання постійно повторюються і це дратує членів спільноти:
Пишуть негатив, бо таких повідомлень по сто на день! Невже важко скористатись пошуком? Це, панове, теж по-своєму неповага до інших, але всі мають їх поважати і розуміти. І пишуть же одне і теж саме! Завдяки цим повторам легко пропустити важливу інформацію і не допомогти іншим. Так що нехай почнуть з себе і все у них буде добре.
Люди міняються – питання залишаються ті ж самі, а стрічка рухається далі.
Найбільш примітним фактором, який сильно впливає на якість комунікації є ефект бульбашок. Багато учасників комунікації знаходяться всередині власної реальності і бачать зовнішній світ крізь фільтр особистих проблем. Учасники спілкування практично не читають попередніх коментів і, навіть, якщо читають, то часто переводять прочитане на мову власних проблем. Тому відповіді часто взагалі нерелевантні поставленим питаннями. Кожен опонент вважає варіант світогляду – до якого він схиляється – найактуальнішим, а насправді просто бажає виговоритися про власні проблеми.
Зіткнення «інфо-бульбашок» практично завжди перетворюється на сутичку, а тому напруга дискусії різко підскакує та втрачає логіку.
Наприклад, учасник німецької групи хоче купити тварину і питає, як це зробити з дотриманням місцевих норм. Але інші члени мережевої спільноти вважають це примхами:
Желаю Вам, чтобы это была Ваша самая большая проблема
або раптом висувають обвинувачення та надають морально-етичні інструкції:
на ЗСУ гроші киньте, раз такі багаті і відсижуєтесь в Німеччині! Ходіть на протести і з нормальними дівчатами познайомитесь, яким гроші за спілкування не треба платити! ПС: жалко совісті не купити
або…
Бабу купи ! Дешевше і напорядок приємніше !
В перелік запропонованих замість черепахи тварин увійшли також: слон, бегемот, крокодил і т. д.
В той же час перевага спілкування в мережевих групах є саме в тому, що тут стикаються різні бульбашки, тобто в той чи інший спосіб люди дослухаються до інших точок зору, навіть якщо в самій дискусії не визнають цього:
…я не знала, что на ваши комментарии нельзя писать комментарии, и я вас не изобличала, а писала о своем опыте. Или ваш опыт единственный правильный и реальный? я не понимаю для чего вы мне что-то доказываете. И где же в моих комментариях недовольство чем-то?
Етика комунікації – слабка сторона українців. Автори постів із запитами до авдиторії не рідко жалкують щодо рішення звернутися до групи:
Краще в українські групи і не заходити, а то надопомагають
Судя по комментам, главное сменить окружение… от земляков подальше..
Та просто даже посмотреть на другие нации, они друг за друга горло перегрызут, а тут наоборот, друг другу грызут …
Які добрі люди. З усього натовпу що вис**лося в коментарях буквально 2 адекватних
Замість релевантної відповіді співучасники комунікації знайомлять авдиторію з власною історією, а на зауваження щодо нерелевантності відповіді реагують агресивно. Завдяки агресивній реакції авдиторії груп, автори постів воліють ставити запитання під анонімними ніками:
Як можна триматися разом з колаборантами, ухилянтами, мажорами???.особливо на запити у групі анонімів, можливо, вони московити ((
Заради конструктиву учасники груп часто надають перевагу приватному спілкуванню:
Хочете переїхати до Німеччини з Канади , пишіть мені в приват щоб без срачу і я вас все розповім, а ви мені про Канаду!
Спілкування в групі швидко переходить до з’ясування особистих стосунків, бо співрозмовники вважають себе непочутими і несправедливо ураженими:
От почитала коментарі і вкотре переконалась в щирій любові українців один до одного: в мене клуня згоріла, то в сусіда нехай хата згорить, якось так… хто ви такі, щоб вказувати кому повертатись? Кому йти захищати? Кому де і як жити? Ви ніхто і звуть вас ніяк
Ми самий гірший народ
нема країни красивішої від України, а ти, просто ніхто.
Деякі патерни комунікації мають усталену основу з якої дискусія миттєво злітає до сварки:
чому вас так багато жолчі мало [платять за роботу] проходимо далі!
а в тебе мало жовчі?
бидло видно здалека чому мені тикаєш ми що знайомі
На питання де в Варшаві похрестити дитину отримуємо :
Долбо**зм!
Людям реально нє**й робить і нема куди донатити
учасниця бесіди констатує:
Доброзичливі українці
Більшість адекватних членів груп мовчать, але й в них уривається терпець. Вони намагаються знизити градус напруги:
Так дивно виглядає допомога у наших людей. Людина попросила пораду – результат більше половини коментарів наїздів на неї Не розумію невже складно ніяк не коментувати якщо є бажання наїхати на людину чи обізвати
Шукати кращого життя це нормально і правильно. Дай бог у Вас складеться все добре.
Менше з тим, пости, що закликають поважно ставитись до учасників обговорень та дотримуватися конструктиву в дискусіях, набирають величезну кількість позитивних реакцій:
Всім доброго дня! Не знаю чи пропустять мій допис, але напишу. Вже не можу читати стільки негативу. Чи ви не розумієте, що ми мусимо триматися разом, допомагати друг другу. Кожний допис тільки нападають на людей. Для чого ви пишете за більші виплати, для чого ви самі поїхали до Німеччини? Хто працює з першого дня, то супер, але люди які їдуть з Польщі чи з інших країн так само хочуть працювати і мати можливість жити за ці гроші. Ніхто з вас особисто нікому не платить. Про це можна писати довго, але не буду. Треба бути просто людиною.
________________________
Спілкування в мережі – це окрема субкультура комунікації, і як будь-яка культура, вона – попри власну специфіку – має національні особливості. Українцям бракує взаємної поваги та дотримання соціальної дистанції, і комунікація в національних групах, створених в соціальних мережах це наявно показує.
Залучення до комунікації в мережевих групах фахівців з соціальної роботи, психології та суспільних комунікацій допомогло б підвищити рівень взаємопорозуміння між українцями та культури спілкування, і в мережі, і поза її межами. Такий підхід міг би бути частиною загальної національної комунікаційної політики, щодо української вимушеної еміграції, в межах якої українці отримували б корисну та верифіковану інформацію від держави та суспільства, яка б підвищувала мотивацію до повернення українців додому.
