Вівторок, 16 Липня, 2024
HomeСпецпроєктиМережева УкраїнаIII. МЕРЕЖЕВІ ФРАГМЕНТИ УКРАЇНИ

III. МЕРЕЖЕВІ ФРАГМЕНТИ УКРАЇНИ

Що можна зрозуміти про перспективи повернення українців, виходячи з комунікації в закордонних мережевих групах.

Частина III.  Про що йдеться в стрічці мережевих груп закордонних українців

Частина I, Частина II

Переважна більшість постів в мережевих групах стосується нагальних питань (робота, житло, фінанси), але рано чи пізно практична сторона комунікації втрачає актуальність і коментарі набувають емоційної напруги, яка накопичується в українців через підвищене відчуття вразливості в нових умовах буття, брак живого спілкування, складнощі пристосування до місцевої культури та інші проблеми адаптації.

Адаптивність

Загалом українці характеризуються високим рівнем адаптивності, і це має історичні підстави: в українців певний час не було національної держави, тому вони мали пристосовуватися до політичних режимів, що походили з інших культур. Відтак українці традиційно ставляться до будь-якої влади з недовірою, не вважаючи її своєю. Так будується логіка, коли багато громадян України так само ставляться навіть до власної держави. Менше з тим, українці прагнуть державної опіки у розрізі безпеки, соціально-юридичної підтримки та фінансової допомоги, і все це вони наразі отримують в Європі.

Із стрічок мережевих груп видно, що українці не схильні створювати анклави і не мають великих проблем з асиміляцією, хіба що, ті, хто має адаптивні складнощі швидше «закриваються» в межах родини. Менше з тим українські мігранти вкрай позитивно ставляться до пропозицій сумісного дозвілля, якщо така ініціатива виникає в стрічці.

Мережеве спілкування та традиційна схильність українців до налагодження горизонтальних зв’язків суттєво допомагають їм за кордоном досягати підприємницьких успіхів, вчити мову, ремонтувати одяг та техніку, ласувати рідними стравами, наводити красу, вчитися, лікуватися, знаходити психологічну підтримку і, навіть, балотуватися в місцеві органи влади.

Ставлення до місцевих норм

Втім адаптивність українців часто виражається в тому, щоб допомогти один одному в обході місцевих бюрократичних перепонів. В країнах Заходу громадяни України додержуються правил значно краще, ніж дома, але при нагоді частина співвітчизників проявляє, м’яко кажучи, гнучкість, і не упустить шанс для «оптимізації» рішення проблеми. Інша частина гучно їм дорікає.

Українське суспільство досі залишається доволі консервативним відносно гендерного порядку денного. Коли велика кількість українських дітей і підлітків опинилися за кордоном та пішли до європейських шкіл, їхні батьки – іноді збентежено, іноді бурхливо – обмінюються думками в мережевих групах щодо місцевих підходів до сексуального виховання, особливо в частині ЛГБТ+. Треба зауважити, що більшість представлених в дискусіях поглядів не мають ознак непримиренності, що сильно просуває комунікацію лібералів та консерваторів в бік порозуміння.

Ставлення до українців з боку Європи

Швидке переміщення в навіть найкомфортніше середовище все одно супроводжується стресом. Тому наші співвітчизники відчуваються дуже вразливими. Те, на що вдома вони не звернули б уваги, на чужині видається вкрай болючим.

Вони відчувають неприязнь до себе з боку інших мігрантів – переважно зі Сходу та Півдня – які вважають, що українцям несправедливо надають більше підтримки, ніж отримали вони. Невелике задоволення наші співгромадяни мають, коли доводиться стикатися з росіянами, значна частина яких «окормляється» путінською пропагандою.

Окрема категорія – мігранти з країн СНД, і, навіть,  українці, які мігрували у попередні роки і вже освоїлися в Європі (хтось вийшов заміж, хтось уже отримав громадянство і т. д.). Представники цієї категорії часто роблять різкі зауваження в бік українців, що приїхали нещодавно (не важливо вимушені це мігранти, або ті, що переїхали до війни). Вони вважають себе тими, хто чудово знає цих людей (і нічого хорошого про них не думає), і відокремлюють себе від них. Їх теж дратує рівень підтримки з боку країн-приймачів, в яких вони тепер живуть. В дискусіях вони схильні «захищати» Європу від «навали нових мігрантів».

Багато тих, хто вимушено поїхали з рідної країни мали вищу освіту, високу фахову кваліфікацію, гідну роботу та успішні бізнеси. Тому значній частині учасників мережевої комунікації здається, що їм несправедливо чинять перепони для роботи за фахом, або не враховують, документи, що підтверджують їх фах та освіту, і відповідно занижують рівень оплати праці.

Водночас до українських груп іноді можуть завітати й місцеві, які дорікають переселенцям повільним працевлаштуванням, забаганками щодо рівня оплати праці або недостатньою вдячністю. З відповідей видно, що українські вимушені мігранти не вважають себе звичайними біженцями, бо не хотіли їхати зі своєї країни. Ба більше, дехто вважає, що європейська політика щодо росії, спровокувала агресію, тому Європа має перед українцями моральний борг.

За підсумком, виходячи з дописів, можна сказати, що українці відчувають, що ставлення до них з боку місцевих стало більш прохолодним. Втім це не стосується внутрішніх взаємовідносин українців, там буває гаряче..

Ставлення українців один до одного

Високий рівень адаптивності, притаманний українцям, крім позитивних рис має і негативні наслідки. Наші співвітчизники швидко сегментуються у відповідності до зміни зовнішніх обставин і не рідко втрачають відчуття єдності, яке досягло піку на початку повномасштабного вторгнення. Крім традиційних ліній роз’єднання на кшталт мовного питання, або політичних поглядів, вивчення стрічок мережевих груп показало дивні речі. Читаючи стрічки мережевих груп можна відстежити нові лінії диференціації українців. Наприклад, рівень страждань є однією з таких ліній, коли одні вимушені мігранти дорікають іншим, що ті поїхали з безпечних українських місцевостей, заради безтурботного дозвілля в Європі. Хвиля міграції також впливає на сегментацію українців: мігранти, які приїхали в перших хвилях дратуються на тих, хто їде згодом. Їм здається, що всім кому було треба, вже поїхали з України. Ті ж, хто продовжують прибувати, загрожують їх поточному матеріальному стану, бо європейці втомляться надавати тимчасовий захист і умови перебування для них погіршаться. Є й такі, хто вважає, що «Гєрманія нє рєзіновая» й щиро встають на захист «руки дающей». Ще один паркан через який українці продовжують сваритися це мова, починаючи з якої закінчуємо сваркою за регіональною ознакою.

Тому не дивно, що спостерігається феномен, коли українці сегментувалися за країною поточного перебування і в стрічках вже зараз можна чітко визначити зіткнення інтересів умовних польських та німецьких українців.

Тема дітей та підлітків

Окрема велика частина обговорень в стрічках груп – проблеми дітей та підлітків. Недорозвиненість дистанційних методів шкільної освіти сильно впливає на якість шкільної освіти в цілому. Необхідність навчання в двох школах (місцевій та українській) створює перевантаження на дітей, що змушує значну частину сімей відмовлятися від навчання в українських школах.

Підлітки – судячи з кількості згадувань та розлогих мережевих обговорень – виявилися самою вразливою категорією вимушених мігрантів. Для них розрив з ровесниками та налагодження нових зв’язків виявилося складнішим ніж для дорослих і дітей. Вони мають проблеми в школі, закриваються в собі та відмовляються вбудовуватися в нову культуру. Відтак, не дивно бачити велику кількість дописів про те, як підлітки вимушують родини повертатися в Україну, що в більшості випадків веде до позитивних, для них, наслідків.

Повернення в Україну

Повернуться

Якщо підлітки є причиною повернення деяких родини вже зараз, то ті українці, які також мають намір повертатися пов’язують цей крок з закінченням війни. Але невизначеність дати такої події заглиблює їх у вирішення нагальних питань в їх нових місцях мешкання, що може з часом впливати на мотивацію до повернення.

Не повернуться

Якась частина українських громадян мала інтенцію до еміграції і до війни, а тому скористалася шансом перебратися в західні країни і не планує повертатися.

Ті, хто вже освоївся не хоче втрачати набуте. Особливо це стосується тих, хто потерпає від війни з 2014-го року: їм довелося переїжджати зі Сходу, потім з України, і зараз вони не готові навіть розмірковувати на такі теми.

Багато українців вважають себе потрібними в Європі, якій не вистачає робочої сили.

Не визначилися

В мережевих групах переважно пишуть ті, хто має чітку позицію щодо повернення в Україну. Ті ж, хто не визначився реагують пасивно (через вподобайки та поширення), або взагалі себе не проявляють, але їх більшість і саме вони є тими, хто потребує уваги. Скільки українців повернеться з віртуального світу до реальної України залежить від співпраці з ними українського суспільства і держави Україна.

Заключення

Адаптивність має багато негативних та позитивних рис з точки зору повернення громадян в Україну. Але в цілому, здатність українців швидко пристосовуватися вселяє оптимізм. В умовах відновлення країни саме адаптивність дозволить українцям повернутися в нові умови нової, по суті, країни. Велика міграція 2022/23 років показала, що на відміну від низки інших культур – представники яких в еміграції воліють концентруватися в анклавах – українці готові активно включатися в суспільні, мультикультурні та економічні інститути глобального і відкритого світу, які згодом будуть розбудовуватися в повоєнній Україні.

Варто уваги

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here