Вимушені мігранти з України наповнюють бюджети Польщі та Чехії, але стають об’єктом суспільної втоми та політичних ігор.
Польща та Чехія посідають друге і третє місце в Європі за кількістю українських громадян, які отримали тимчасовий захист. Завдяки злагодженим діям місцевої влади, а також підтримці й солідарності суспільства, у 2022 році сотні тисяч наших співвітчизників — багато з яких залишили домівки без нічого — змогли знайти прихисток у цих країнах. Українські громадяни отримували комплексну соціальну допомогу — зокрема грошову, житлову, медичну та освітню — яка була максимально наближена до тієї, що надається місцевому населенню. Це створювало додаткове навантаження на місцеві бюджети та соціальну інфраструктуру, однак між громадським сектором і органами влади існував консенсус, зумовлений високим рівнем підтримки України.
Українці досить швидко відплатили Чехії та Польщі реальним внеском: рівень їхньої активності на ринку праці — один із найвищих у Європі, а доходи, які місцеві бюджети отримують від українських громадян, вже давно перевищують витрати на їхню підтримку. У 2024 році українські мігранти поповнили державний бюджет Чехії на 23,5 млрд чеських крон (близько 1 млрд євро), тоді як витрати на їх підтримку становили 15,5 млрд чеських крон. У тому ж році чистий внесок українців у ВВП Польщі склав 2,7%, а надходження до державного бюджету — близько 15 млрд польських злотих (3,5 млрд євро).
Попри очевидні успіхи українців в адаптації та фіскальному наповненні, попередній високий рівень підтримки українських біженців поступово втрачає стабільність. Хоч цей процес не є стрімким, але він демонструє стійкий низхідний тренд.
Останні опитування громадської думки свідчать, що, незважаючи на збереження загальної підтримки українських біженців та визнання успішності їх інтеграції, поступово зростає частка респондентів, які виступають за обмеження обсягів допомоги або скорочення прийому нових осіб, що шукають захист.
У Чехії абсолютна більшість опитаних (85%) вважає, що фіскальний внесок вимушених мігрантів з України є меншим або дорівнює витратам, які держава несе на їхню підтримку.
У Польщі понад половину респондентів (51%) переконані, що українці отримують надмірну допомогу, а баланс між тими, хто підтримує або виступає проти продовження програми допомоги, практично зрівнявся (40% проти 37%).
Такі результати опитувань викликають низку запитань:
- Чому значна частина суспільства не знає або не хоче знати про реальний економічний внесок українців у бюджети приймаючих країн?
- Чому польські політичні еліти, говорячи про українців, частіше апелюють до образу «нещасного» польського фермера і спекулюють на темі Волинської трагедії, а у випадку Чехії — зосереджуються на темах «перевантаженої системи охорони здоров’я» та «несправедливого доступу до соціального житла», замість того щоб більше артикулювати підтвердженими даними про фіскальний баланс і трудову інтеграцію?
Зміни в суспільному ставленні частково можна пояснити тим, що період загальної згуртованості, співчуття та бажання допомогти з часом поступився місцем реальності спільного життя — з переповненими школами та дитячими садками, чергами в лікарнях, натовпом у транспорті, зростанням цін на оренду житла та іншими побутовими викликами. Це нагадує початок стосунків, коли період ейфорії та ідеалізації партнера змінюється щоденним побутом, у якому люди починають бачити недоліки одне одного, і спільне життя вже не здається таким, яким його уявляли на старті. Тим більше, що ніхто у 2022 році не міг уявити, що війна триватиме так довго.
У цьому контексті новини про економічний внесок українців часто залишаються поза суспільною увагою — адже цей внесок важко відчути пересічному громадянину у власному повсякденному житті. Натомість суспільство охочіше реагує на історії про те, як українець не поступився місцем поляку в тролейбусі, або про чешку, якій українка зробила «не такий» манікюр. Подібні сюжети активно поширюються місцевими ЗМІ, які добре розуміють, що саме викликає емоційний відгук у їхньої авдиторії. Не варто забувати і про російські інформаційно-психологічні операції, які через різні канали намагаються підігрівати цю тему, вкидаючи фейки та маніпулятивні наративи.
Цю ситуацію, на жаль, толерують політичні еліти, використовуючи її у власних інтересах:
«До громадян Польщі у власній країні ставляться гірше, ніж до гостей з України», — заявив президент Кароль Навроцький, коментуючи вето на поправку до Закону «Про допомогу громадянам України».
«І не вірте їм, що ми маємо з цього (українських біженців) більше доходу, ніж витрат — це неправда. Достатньо просто порахувати, скільки держава витрачає на оплату медичного страхування для тих, хто сам не платить внески», — зазначив Андрей Бабіш, лідер опозиції та голова партії ANO, яка здобула перемогу на останніх виборах.
У цьому сенсі польські та чеські політики мало чим відрізняються від своїх українських колег: кожен намагається покращити власний рейтинг, спекулюючи на темах, які є тригерами для окремих сегментів суспільства — не замислюючись про наслідки. А наслідки, на жаль, є, і це підтверджується відповідними звітами міжнародних організацій.
Разом із зростанням невдоволення співіснування з українцями, зростає і рівень дискримінації наших громадян — усе частіше вона виходить за межі приватних розмов «на кухні» і переходить у публічну площину.
«Ми не можемо говорити українською, тому що коли вони її чують, вони реагують, особливо в громадському транспорті»
Жінка, 38 років, Катовіце
«Краще говорити польською або просто мовчати.»
Жінка, 43 роки, Гдиня
«Я боюся говорити російською та українською через новини про патрулі, які б’ють іноземців на вулиці.»
Чоловік, 51 рік, Варшава
«Я б сказала, що раніше дискримінації не було, але лише вчора я почула діже образливі слова від чоловіка на вулиці.»
Жінка, 54 роки, Варшава.
«Ми пішли до лікаря і зіткнулися з дискримінацією. Він сказав, що ми прийшли як нахлібники, українці, які хочуть все безкоштовно, і не допоміг на о 2-й ночі. У нашої дитини була висока температура, яка не спадала. Нам почали допомагати лише через декілька годин, і навіть тоді вони були дуже грубими до нас.»
Жінка, 38 років, Катовіце.
Українська інформаційна політика: «Україна – Попелюшка, а не падчерка»
Як і в будь-якій родині, в європейській сім’ї до падчерки завжди будуть відноситися гірше ніж до рідних доньок, то ж українцям за кордоном не слід забувати, як важливо мати власну державу. Водночас, інформаційна політика має показувати Європі рівень позитивного впливу українців на всіх рівнях. Знецінювання українців та їхнього внеску в європейський добробут може негативно впливати на настрої європейського суспільства, а відповідно і на підтримку України в її війні з рф. Якщо пересічні європейці будуть користуватися невірними даними та популістськими наративами проросійських політичних сил, то втратять усі – і українці, і європейці – і останні мають це усвідомлювати. Українці вже пройшли стрес-тести, створили армію і мають певну фору на випадок поширення російської агресії за межі України. Європейці мають усвідомлювати наслідки для себе, в тому числі через спрямовану інформаційну політику України.
