Із серії “Мережеві фрагменти України”
Що можна зрозуміти про українців, читаючи стрічки закордонних мережевих груп
‘COMEBACKUA’ провели пілотне дослідження українських закордонних груп, створених в соціальних мережах. Про саме дослідження можна прочитати в матеріалі “Мережеві фрагменти України”. В трьох частинах описуються погляди українців на нові умови життя за кордоном та особливості їх спілкування в цифровому просторі.
Тема повернення в Україну присутня в кожному дописі навіть тоді, коли йдеться про геть інші теми. Вона є віссю навколо якої обертається життя українських вимушених мігрантів за кордоном незалежно від мотивації до повернення.
Отже, учасники мережевих груп самі все розкажуть.
* пряма мова, зі збереженням лексичних і граматичних особливостей
Ті, хто планують повертатися не вважають життя в Європі кращим, за життя в Україні
Правда на всі 100. Найкраща земля для проживання це рідна Україна.
Недавно прямо один знайомий у розмові так і сказав, що тут (у Німеччині) як у минуле повернувся навіть порівняно з Україною). в мене було враження, що мене повернули в 90-ті.
Погоджуюсь з вашим знайомим повністю.
Не треба, хто хоче в Україні той має те ,що бажає… живу в Україні ….маю своє житло у своєму рідному місті
Змінила 2 країни Україна-Англія-Німеччина, і тепер твердо знаю, добре там, де нас немає.
Націоналістична позиція зібрана в розлогому маніфесті:
І ваабще!!! Не треба принижувати українців! Україна велика країна, з великими університетами, з науковцями, з академіями, з інститутами технічними! В нас є багато великих міст з культурою, театром, оперою , з крутими айтішніками, з інженерами, лікарями, з крутою сучасною молоддю, з армією яка може дати фори вропейським..а деякі українці вважають , що поляки кращі за нас… тьфу… що вирвалися на польські заводи зі своїх забитих хуторів, і готової чоботи цілувати своїм калєжанкам з Польщі, пАдруга з Польщі -це гордість, статус, щось таке велике і високе. Бачу наших, які землі не торкаються, бо її пАдруга полька взяла у вічне безкоштовне використання, а та дурна й рада. Нормальні українці, ті, що в Україні бачили краще життя, їх Польщею не здивуєш. Тому нема чого перейматися через нашу жеброту, вони вдома нікому не були потрібні, ну то хай хоч поляки ними свої ноги витирають
Критика назви групи “Українці в Німеччині”:
Українці в Україні!
Ті, хто повертаються не очікуючи закінчення війни часто роблять це заради дітей, які погано адаптуються на новому місці:
Ще можна його назад, додому, якщо змога є, бо може бути біда. Тьфу-тьфу. Хоча б на ненадовго. Подивиться, оцінить. Подумає. Вирішить. Але не будете ворогом на все життя. Ми тут чужі. І завжди будемо. На жаль. Навіть при доброму ставленні багатьох німців
Це точно((Племінницю теж на повтор залишили в Польщі у 8му(це як 9 в Україні)Але вона псіхами все ж таки виїхала з мамою в Україну, там поступила і радіє дуже. Дай Бог всім бути де їм буде найкраще
Я на курсах була з жінкою. Син гризся з нею, хтів додому. 18 років. Не втримала, сам поїхав. З вересня студент в Києві. Щасливий, аж світиться. Мама б уже теж повернулася, але молодша дочка має перше кохання з німцем- однокласником. Тому не їде, пережидає, коли пройде))), тоді й урве додому. Такі вибрики буття.
В мене така ж ситуація була з сином ні друзів не мав. Вчитися не хотів .І не намагався. Але ми повернулися до України зараз ходе до своєї школи і все добре .Тому щоб не було у вас проблем краще повернутися до України якщо є куди. Або в місто де не має бойових дій. Бо ситуація може бути гірша школа може підключити потім Югендамт і потім проблем не оберетесь .Тому поки не пізно вирішуйте. Бо в знайомих була подібна теж ситуація то проблем було куча. Тому ви як мама вирішуйте щоб краще було дитині.
У нас і у німців різна ментальність. Мої діти дружили тільки з українцями. Ми повернулися додому. Це було дуже потрібно всім нам! У Німеччині мені хотілося вмерти.
Ситуація аналогічна була, нічого не змогла зробити, категорично не захотів ні вчитися ні жити. Жодні приклади і вмовляння не допомогли. Теж 16, теж хлопчик. Повернулися в Одесу.»«Моя дитина пожила в Європі два місяці, і як я не вмовляла його він зі своєю дівчиною поїхав назад, у 2022 йому було 17 років. Вдома друзі, вдома все таке рідне і знайоме з дитинства.. якщо нам дорослим важко, то що говорити про підлітків. Війна випала на їх дитинство.. це жах.
Учасники групи наводять багато прикладів вирішення психологічних проблем підлітків після повернення в Україну:
В Україні йому буде добре, або в іншому випадку з розуму зійде, а потім ви. Уже були такі ситуації що нічого на допомагало, тільки Україна
В мене була схожа ситуація, допомогло повернення в Україну
Мені здається, що то не тільки особливість підлітків, а і системи освіти в німецькомовних країнах. Вчителі в старших класах ставляться до дітей як до студентів: хочеш вчися, не хочеш – шкільний обов’язок (9 класів) ти виконав, іди в профтехосвіту чи ще кудись. Я 13тий рік проживаю в Австрії, коли приїхали то старший закінчив в Україні на відмінно початкову школу і пішов сюди в гімназію, в якій відразу добре втягнувся в навчання (німецьку знав непогано, бо я сама нім. філолог і навчила, бо в початковій школі мав англійську). Це вже потім я дізналася, що перехід в гімназію дуже складний і для місцевих дітей, а в нас все було ок і я це сприйняла як само собою зрозуміле. І от він добре провчився 2 роки, потім з 13 років інтерес почав спадати, а з 15 років то взагалі відмовився вчитися, нічого не робив, а вчителі казали, що він дуже здібний і обдарований, а мені то звучало як знущання, бо що з того обдарування, як ніхто – ні ми батьки, ні діди і баби, ні вчителі – ніхто не може дитину навернути до школи. Залишився на наступний рік, для мене це був жах, пішла з ним до психолога чи психотерапевта вже і не знаю, а той питає чим я займаюся і чоловік, я кажу, щ ми науковці, а він каже: “Все ок, то дитина протестує проти батьків то було б дивно якби він з батьками-науковцями хотів вчитися…” Дуже мене розізлив той психолог, бо в колі моїх знайомих багато науковців, але такої проблеми в такому вимірі ні в кого не було. Одним словом коли він і той повторний рік завалив я його віддала в Україну, але тут організувала ніби то закордонний рік і він через рік повернеться. А він приїхав в Україну і одна вчителька, яка побачила, що він здібний, але лінивий йому сказала: “Зберися і вчися ти ж не ідіот!” і от ця мотивація подіяла, сказав, що хоче підготуватися до ЗНО, англійську знав, чоловік за три (!) місяці підготував його з історії і українською (це при тому що в Австрії він зовсім не займався за українською програмою) і здав дуже добре ЗНО.
Частина мігрантів не бажають повертатися через небезпеку і запрошують до кімнати жахів:
«Розкажіть своїй дитині, що зараз дітей викрадають і можна не доїхати до дому…. Нехай викине дурниці з голови… Приберіть всі комп’ютери і телефони , щоб не спілкувався з тими хто “зостався вдома” і до кого зараз ” тягне”… це стадне почуття підліткового віку обрубать і відкинуть…прогулянки сімейні на свіжому повітрі…трохи потеплішає виїжджайте, виходьте на природу на пікніки, бажано знайти сім’ї з дітьми приблизно такого ж віку. Ходіть до басейнів, влітку на природні озера, річки. Ввесь час говоріть про небезпеку вдома, як тільки надумає про повернення…пийте заспокійливі чаї, спати лягайте всі своєчасно…та багато чого можна робити…головне не акцентувати увагу на цій проблемі і самим контролювати власну нервову систему, не перебувати в негативних роздумах…знаходьте якусь розраду а тім що маєте…»
«Один хлопчик з Миколаєва дуже просився додому, бо скучив за татом. Мама виконала прохання, вони повернулися з Чехії. Ракета влучила в будинок, хлопчика завалило, він пожив трохи й помер. Сім’я, що повністю згоріла в Харкові, теж їздила туди-юди. Будьте дорослими, відповідальними людьми. Ми відповідаємо за життя й здоров’я дітей. Все буде гаразд, адаптується, звикне, знайде друзів.»
Вибачте, але треба почекати! В Україні гряде не найкращий період війни! За всіма прогнозами, принаймні, з того, що я читаю і дивлюся! Мені стає страшно за своїх дітей і онуків! Бережи Боже нашу Україну! Спаси Господи наших дітей і онуків!
ви Ванга? Навіщо таке тут писати? Я проживаю і працюю в Україні…..і таких як я мільйони…підтримують свою Батьківщину. Можна по будинку і сусіда боятися…зараз не знаєш де безпечно
Значна частина дописувачів прагнуть державної опіки, яку вони отримали в ЄС і не будуть мати в Україні:
бо наша держава вже дуже давно не дбає про добробут і достаток своїх громадян
ну не перегібайте палицю за дешеву рабсилу. В Україні таких коштів не заробиш, це по- перше; по- друге повернення податку кожен рік( якого в Україні немає); по- третє не літає над головами; по- четверте, українцям теж немає на що гніватися, бо підвищився податок і для громадян Євросоюзу, щоб потім за ці податки утримувати тих, хто попадає під ТЗ.
Декому просто нема куди повертатися:
я з 2014 біжу з дитиною від війни. Усе майно, усе що заробила за п’ятнадцять років праці топ менеджеркою залишилося там – на Донбасі у 2014. ми втратили у 2014 -2015 не тільки майно. Усю родину. Дуже велику родину. Залишилися з донькою зовсім самі. У двох. Тільки но обжилася на підконтрольній території України – знову треба бігти. Домом я називала десять років будь яке житло, де ми мали жити.
І так – буду працювати ( не пугають мене а ні прибирання, а ні склади, а ні вимінювати памперси стареньким) . Вже вчу мову , буду підтверджувати кваліфікації , бо повертатися вже нема куди , а тут я буду дуже старатися залишитися.
Ті, хто вже освоїлися, не бажають це міняти, особливо ті, хто страждає від війни з 2014-го року:
І казала я про емоційний стан: я виходжу з ранку на двір і чую птахів, бачу квіти , які я сама вже посадила, відчуваю спокій і не маю страху, що завтра зі мною щось станеться і моя дитина з собакою залишаться під мостом. За це я дуже вдячна Німеччині і усім німецьким платникам податків.
Я с нуля второй раз начала, в 19 году сгорела дотла квартира в Харькове и муж в ней, нас с дочкой не было в городе ,в 21 купили новую, набрала кредитов, дочка школьница, только выдохнул и война началась, взяли собаку, закрыли квартиру и уехали, сейчас в Германии, обе работаем, назад возвращаться не хотим, много негативных воспоминаний, родственники все тут, в Харькове только пустая квартира, дочка учится, тут, много друзей появилось, на каникулах катаются по Европе, все её друзья из Украины, назад никто не собирается возвращаться, некуда.
Ті українці, які не бажають повертатися додому навіть після закінчення військового стану вважають себе потрібними в Європі:
В Німеччині після закінчення статусу тимчасового захисту прийдеться зібрати валізи і їхати додому. Дозвіл на проживання в Німеччині (ВНЖ) зможуть отримати лише висококваліфіковані спеціалісти, бізнесмени, які організували якийсь бізнес і платять великі податки і ще дамочки, які встигли вийти заміж. Всі інші – додому!
Я бы не была так категорична на вашем месте. Население Германии идет на убыль и стране нужна нормальная рабочая сила. А наши люди работать умеют, да и каждая вторая с высшим образованием. Я думаю, тех, кто работает и адаптировался, не попросят покинуть страну.
ви пишете таку фігню що смішно. По перше ніхто би в українців стільки грошей не вкладав якби не хотів щоб вони тут залишались, по друге – факти – Німеччина потребує на зараз 600 тисяч робітників (це не про висококваліфікованих йде мова) а тих хто може працювати, і так мову треба знати. По друге якщо ситуація не змінюється протягом 6 років то в Німеччині немає кому працювати. Тому Німці в зробили велику ставку на українців. Так додому після війни поїдуть усі хто не працював і усі хто сам не зміг себе забезпечити. Але не пишіть дурниць що всі поїдуть!!!!
Дехто взагалі вважає перебування в Україні дурістю:
Просто людям зручно – сидіти на дивані під ракетами і нічого не робити. В чужій же країні треба попотіти, щоб щось здобути. От і сидять
Невизначеність дати закінчення війни не знімає з порядку денного необхідності готувати умови для повернення все сьогодні. До настання цієї дати будуть створюватися проміжні моменти в яких українці за кордоном будуть приймати рішення про повернення, але ці рішення мають базуватися на перспективах, які їх будуть чекати вдома. Наразі, навіть попри існування таких перспектив багато українців про них не знають, отримуючи переважно новинну інформацію, в якій багато емоції, але замало практичного підґрунтя. Такої інформацією треба ділитися з вимушеними мігрантами вже зараз, спілкуючись в тому числі через комунікацію в мережевих групах.
