Субота, 21 Грудня, 2024

У ПРИЙМАХ

Із серії “Мережеві фрагменти України”

Що можна зрозуміти про українців, читаючи стрічки закордонних мережевих груп

‘COMEBACKUA’ провели пілотне дослідження українських закордонних груп, створених в соціальних мережах. Про саме дослідження можна прочитати в матеріалі “Мережеві фрагменти України”. В трьох частинах описуються погляди українців на нові умови життя за кордоном та особливості їх спілкування в цифровому просторі.

В нових умовах українці відчувають себе вразливими, а тому чутливо реагують на питання, які вдома не здавалися б їм актуальними. Європейські країни надали і продовжують надавати українським вимушеним мігрантам значні обсяги підтримки, але яким би не було ставлення з боку країн-приймачів зміна умов життя це завжди стрес та випробування.

Отже, учасники мережевих груп самі про себе все розкажуть.

пряма мова, зі збереженням лексичних і граматичних особливостей

Українці відчувають погане ставлення до себе з боку інших мігрантів:

«До біженців думаю у всіх країнах ставляться неприязно. Просто є такі нації що в них в крові носити гарні маски і вони це вміють приховувати. І найгірше це ставлення від біженців з інших країн які встигли наїстися гіркого хліба і тепер на українцях відіграються. Навіть українці які давно є мігрантами з ненавистю або надмірністю відносяться до новоприбулих українців.»

Наші співгромадяни живуть з відчуттям того, що Їх недооцінюють, занижують рівень оплаті праці і не дають можливості працювати за фахом:

Ви можете мати дві вищи освіти і ступінь кандидата наук, але спочатку вам будуть казати, що ви не знаєте мови, тому можете розраховувати лише на мінімалку не по спеціальності (навіть з англійською С2, яку тут всі розуміють ), а потім, коли ви освоїте мову В2 і вище, вам скажуть, що вони не визнають наших дипломів, бо ви не здали екзамен для його підтвердження в Німеччині. Просто переклад їх не задовільнить. І це серйозно так. Знаю одного професора, якого німці завалювали запитаннями по його науковій роботі, бо для них це було “вау”, але на роботу до себе були готові взяти лише лаборантом. Багато знайомих, з серйозною освітою зараз працюють нянями в садочках і будинках для літніх людей прибиральниками, чоловіки-лікарі – на будівництві.

а потім, коли пройшов рік, ти з великим трудом знайшов житло, школу-садочок для дитини, російськомовних лікарів, тобі починають “обрізати” всі ці виплати і пропонувати зарплату німецького жебрака, ти розумієш, що ця країна забрала в тебе найдорожче – твій час. І кидати все й їхати в інше місце вже нема сил. Тому краще сюди й не їхати.

А в Украине Вам ноги целовали?

Приклад дискусії щодо питань оплаті праці:

Доброго дня. Знайома полячка має невеличке сімейне кафе в Німеччині. Шукає двох жінок на роботу. Одна жіночка для допомоги на кухні (миття посуду, прибирання, очистка і нарізка овочів). Друга: допомога на барі. Знання мови: польська на комунікативному рівні (для комунікації з пані Ілоною.) З/п 12,5 ₴ за годину. Орієнтовно 8 – 10 годин в день 6 днів на тиждень. З/ +,-: 1900 евро в місяць. За додатковою інформацією звертайтеся за номером …….. Юлія. Прошу звертатись людей які мають хоча б мінімальний досвід подібної роботи. Знання польської мови! Житло безкоштовне

Передайте їй що за такі гроші нехай полячка запердо*яє сама

Поляк, який опинився в групі нарікає на несправедливість вимог українців (переклад):

1900 евро мало? Мінімум по країні 1600, так чого ви очікуєте? У вас, мабуть, в Україні більше… Якщо для українців 1900 евро за роботу, яка не потребує освіти мало, то не розумію, нащо було їхати з вашої багатої батьківщини?»

«Я помічаю заздрість і ненависть до поляків з боку українців, тому що в них краща робота та більше грошей. Навіть в цих коментарях ви називаєте поляків образливими прізвиськами. Гадаю, що ви не усвідомлюєте, що приїжджаєте сюди, як дешева робоча сила, так само, як і ми, поляки, до Німеччини. Але, якщо ви зауважуєте, що для посудомийки 1900 євро мало, то я не знаю які в вас вимоги… Діставайте кваліфікацію доктора наук (тільки не купуйте!) і можете вимагати більшого. Тим більше, ви українці, повинні бути більше вдячні за допомогу, яку отримали під час лиха.»

Учасники дискусії розподіляються на два табори. В першому таборі наполягають, що українці не ті, хто гірше за поляків і тому не мають отримувати менше за роботу:

Вас [поляків], те ж багато в Німеччині, США, Швеції і ви точно не працюєте за 1900 євро. Мені боляче за свою націю, але я не проти поляків, бо в мене муж поляк и польські діти. А зараз я бачу багато ненависті. Українці виконують усю брудну роботу в Польщі на заводах, де усі повинні бути в рівних обставинах і поляк, українець

німці за 12 євро в годину ніколи не будуть працювати і нехай тебе не обходить що там в Україні

це мала зарплатня для Німеччини. Дуже мала. А робота на кухні досить важка.

А серед поляків що закінчилися робочі руки.

Полька хитро вимахана вони думають що на їхній вік дураків вистачить хай сама запердалює!

З протилежного табору висуваються аргументи щодо адекватності пропозиції:

1900 євро з житлом , без знання мови , здається мені , що це непогана зарплата . В Польщі точно стільки не заробляють.

не звертайте уваги на них, просто дехто не хоче працювати, бажають, щоб гроші падали з неба

коли хочеш жити вмій крутитись, щоб мати добру зп і гарну роботу треба вчитися, а так працюємо)))

Врешті решт дискусія переходить до з’ясування україно-польських стосунків:

Поляків в Німеччині краще обходити десятою дорогою!

Страйкарів запросіть разом з Путіним   нехай вони роблять. А для українців є багато інших країн які адекватно ставляться!

А що Полька робить в Німеччині, в Польщі всьо ж так класно ))))

а нашим аби обі**ати когось

ви ліпше почитайте як ВАШИХ ОБС***ЮТЬ

Часто дописувачі не забувають зазначити гарне ставлення до них з боку європейських країн та їх громадян:

Німці, чудові люди. За 2 роки не чула і не бачила якихось не приємних ситуацій.

Наприклад я бачила, що навіть моя чудова прийомна німецька родина трішки “стомилась” від нас. Тоді я знайшла  квартиру.

Про земляків не буду. нічого писати. Бо не хочу. Скажу про себе. Німці, що виїхали із срср і їхні дорослі діти завжди відчувають нас і зразу приходять на допомогу. Самі починають розмовляти російською, бо іншої не знали їхні батьки, предків яких вислали в Киргизію, Узбекистан, багато із Сибіру. Я була здивована їхнім добрим відношенням.

Чудова країна, яка надає безліч можливостей. Повірте, різниця колосальна. Я в житті не бачила, щоб держава так опікувалася своїми громадянами, не те, що біженцями»

Багато зауважень щодо упередженості з боку інших мігрантів, які незадоволені тим рівнем допомоги, який отримують українці. Багато хто з мігрантів також прибув в Європу рятуючись від війни, але не мав такої допомоги:

Їм не подобається такий рівень підтримки. Всі люди вважають саме себе найбільш гідними підтримки

Але якщо німці тобі хоч посміхаються, то турецька діаспора і бувші вихідці з сересеру, гадості роблять відкрито.

Окрема категорія – мігранти з країн СНД, і, навіть,  українці, які мігрували у попередні роки і вже освоїлися в Європі (хтось вийшов заміж, хтось уже отримав громадянство і т. д.). Представники цієї категорії часто роблять різкі зауваження в бік українців, що приїхали нещодавно. Вони вважають себе тими, хто чудово знає цих людей (і нічого хорошого про них не думає), і відокремлюють себе від них. Їх теж дратує великий рівень підтримки з боку країн, в яких вони тепер живуть. В дискусіях вони схильні «захищати» Європу від «навали нових мігрантів»:

працювати треба і вчити мову, а не скакать з країни в країну, і перебирать.  Ви від війни втекли чи на курорт приїхали ?І треба поважати мінталітет людей і цінувать ту допомогу, яку вам надали. А в принципі ніхто вам тут нічого не довжен.

ну ти ж одна з них. Не випєндрюйся

«Старі» мігранти вважають, що українці, яких прихистили мають невпинно виказувати подяку, та не мають права навіть поміж собою обговорювати речі, які їм не подобаються:

Німці НІ-ніякої відвертої неприязні ніколи не зустріла, навіть навпаки-лише співчуття і допомога. А ось емігранти, які почувають себе німцями та співвітчизники вам очі заплюють-будьте до цього готові і, краще, не звертайте уваги.

Вони заходять до груп та сваряться щодо бажання новоприбулих швидко вирішувати проблеми:

Тут 10 років живеш в Німеччині і не можеш знайти квартиру, а вони вже сидячи в Україні її знайшли і вже оплатили Джобцентром. Чудеса , та й годі…

Ну то як ви дупу від дивана відірвати не можете, ви можете і 20 років хату шукати. Люди за 2 роки квартири вже познаходили, а ви певно чекаєте, шо якийсь ріелтор вам додому з пропозицією прийде?

Українці, що поїхали від війни не вважають себе звичайними мігрантами, тому ще не хотіли їхати з України, деякі навіть звинувачують ті ж самі країни Європи в підігруванні «росії». Тому вони не сприймають претензій щодо невдячності. В той же час їм вказують, що їх випадок не є унікальним:

Подивіться навколо, не тільки Українці постраждали від бомб, не тільки ми біженці. Але ж нас то не цікавить. Я, наприклад, зустрічала сірійку, з вищою освітою. Вагітною з малою дитиною втікала з під бомб, народжувала сама в таборі, бо всі лікарі, рятували поранених. Вона навіть назви такої не знала Голландія, зайшла, не зайшла. Стала на ноги, 4 мови знає, син в Голландії вивчився на лікаря. Таких прикладів багато.

В 2024 році вже лунають претензії про низький рівень працевлаштування серед українців в Німеччині. Пише німець (переклад):

особисто я вітав привілеї для українців спочатку. Наразі ж я можу точно сказати, що це була велика помилка… Просто тому, що більшість українців не бажають працювати… На жаль!

Частково німці самі створили бюрократичні перепони, що заважали працевлаштовуватися (вимоги щодо мови, поселення фахівців в маленьких містах де вони не могли для себе знайти фахову роботу):

Це не правда. Багато українських біженців хотіли б працювати, але працедавець D каже, що треба знати німецьку мову на рівні мінімум B1. Такі курси тривають 1,5-2 роки, і не всі можуть їх одразу отримати!

Але можна погодитись з тим, що великий рівень підтримки в т.ч. фінансової не сприяв мотивації до швидкого працевлаштування:

19 лет живу в Германии. Долго привыкала. Но здесь вся моя родня, поэтому живу. Работаю, тяжело, конечно. Но куда деваться. И язык давался с трудом и менталитет. Но немцы доброжелательные люди. Многие откликнулись помочь, когда пришла беда в Украину. Особенно по началу. Сейчас, конечно, устали и не так помогают. Многие выдохлись, у всех своих проблем хватает. Но тем не менее, понимают и сочувствуют, и помогают по силе возможности. Украинцам нужно адаптироваться и начинать работать. Хотя бы 50% занятости. 2 года неплохой срок для адаптации.

Пора, дорогие Украинцы. Знаю многих, кто уже работает. А также знаю тех, кто не хочет и ищет всякие причины для этого. Но согласитесь, так вечно продолжаться не может. Надо интегрироваться и содержать себя самим. Но возвращаться пока некуда, поэтому нужно пытаться зацепиться здесь. А для этого нужно работать и хоть минимум языка. В Германии не дадут умереть с голоду и на улице не оставят. А дальше надо самим

Відповідно ставлення до українців стає більш прохолодним:

Спочатку німці дуже добре ставилися до українців. Самі їздили забирали з кордону, давали домівки. Потім відношення погіршилося, бо з млн біженців на роботу пішли тільки 20%, решта постійно чогось чекає, бо виплат достатньо. Це, звісно, не може подобатися платникам податків. А зараз, дякуючи фінансовим туристам, взагалі не раді, особливо чоловікам.

Польщу не раджу, я тут з початку війни але буду вертатись напевно додому тільки діти школу закінчать, або далі їдьте в Європу, ситуація зараз з поляками не найкраща, тай відношення поляків піпец, тут я себе відчула негром.

я в Польщі живу з родиною 7! Років, то можу сказати раніше ставлення до українців було нормальне, а зараз хочеться забігти. На роботі теж ставлення помінялися, особливо до чоловіків, хоча в основному з нами працюють чоловіки, які дуже давно тут.

Я до того, що навкруги до нас ставлення дуже погіршилося. В усіх країнах. Я до того, якщо Ви думаєте, що тільки поляки нас ненавидять, а німці чекають з любов’ю, то ні. Ми вже всім поперек горла.

Багато дописів, про складнощі відносин з росіянами:

Стрес вимушує деяких українців впадати в крайній ступінь тривожності і лякати один одного:

Знали б ви скільки українців за минулий рік померло в Канаді. Можна просто в центрі міста вдень отримати не за що. В Манітобі на день міста наших по горлу порізали мачете. В Монреалі 6 річну дівчинку біля її будинку насмерть збила машина та скрилася. Випадків безліч. Всюди стає небезпечно.

одну дівчинку вбили в Європі, одного хлопчика вбили в Європі. Ще декількох зґвалтували і тд і тд і тд. В кожного своя доля . І хто де помре, незнає ніхто. Тому страшилки то добре, але….

Який Югентамт….Відібрали вже у більше ніж 250 українських дітей і віддали німцям .Це показували українські новини..Зайдіть на канал Жан Новосельцев..Подивіться що робиться…Живіть тихенько..як миші….а ні то на місяць приїхати додому або оселитися десь на Заході України.

За більш ніж два роки українські вимушені мігранти пройшли перший етап адаптації, коли первинні проблеми з роботою, житлом і мовними бар’єрами більш менш вирішені. На другому етапі українськи емігранти постануть перед новими викликами на тлі скорочення допомоги в межах тимчасового захисту. Сюди треба додати, що в Європі зростають “праві” настрої, які реалізувалися на нещодавніх загальноєвропейських виборах. Відтак анти-мігрантські сили можуть значно знизити рівень дружності політики щодо переміщених українців.

Тобто перший момент, коли українці постануть перед вибором щодо повернення може настати незабаром. Для більш ефективного пошуку відповідей на ці виклики українцям за кордоном треба буде організовуватися і комунікувати. І тому саме зараз потрібно готувати засади комунікативної політики, спрямованої на сприяння руху повернення, з одного боку, і на співпрацю з розбудови мережі українських осередків за кордоном, з другого боку.

Варто уваги